"Зворушливо, коли він цілує обручку": дружина зірки Руху про 7 років кохання і особливий забобон

"Я на 100 відсотків впевнена в Юрі"

– Пригадайте, як саме ви познайомилися з Юрієм. Де це було? Що стало першим кроком?

– Познайомилися ми банально – в Instagram. Я побачила його на фотографії у спільного друга та проявила ініціативу. Далі вже він написав мені – й почалося спілкування. Перші мої походи на ігри – ще тоді, коли він грав за Сталь. Десь після четвертого побачення приїхав до мене з шикарним букетом квітів і запропонував зустрічатися. Ось так ми вже сьомий рік святкуємо нашу дату – 23.04.

– Чи пам’ятаєте перше враження одне про одного? Що найбільше зачепило?

– Насправді перше побачення було трохи дивним, бо ми соромилися і не знали, про що говорити. Тож перше враження було неоднозначним. Але з кожним наступним побаченням ми більше відкривалися одне одному. Мене зачепила його простота та легкість. Він дуже щира й відкрита людина.

"Я тиждень плакала": екс-капітан клубу УПЛ освідчився на яхті і забрав кохану у Баку

– Що змусило повірити, що це не просто симпатія, а щось серйозне?

– Початок стосунків у нас був дуже легкий та веселий. Ми з кожним днем пізнавали одне одного, він був досить романтичним і ніжним. Таке ставлення до мене дало зрозуміти, що це – правильна людина, яку я хочу бачити поруч із собою все життя. Також дуже важливим фактором було те, що він сподобався моїм батькам – вони прийняли його дуже легко, а для мене це дійсно важливо.

– Як розвивалася ваша історія на фоні його футбольної кар’єри? Чи складно було "вписатися" в уже сформований ритм?

– У плані футболу були свої моменти, бо коли Юра переїхав до Львова, я жила в Києві, навчалась – і він кожного тижня приїжджав до мене у свій єдиний вихідний. Згодом уже і я почала до нього їздити, а потім – із потяга одразу в університет. З другого курсу я перевелася на заочне навчання і змогла переїхати до Львова. І далі вже почалося спокійне сімейне життя.

– Чи був романтичний вчинок, який залишився з вами назавжди? Місце, лист, подарунок, момент?

– Юра загалом дуже романтичний і уважний до деталей, тому кожен його подарунок чи сюрприз – це завжди щось особливе й важливе для мене. Мабуть, найцінніший подарунок – наш пухнастик, собачка Мія. Вона вже повноцінний член нашої родини.

– Яким ви пам’ятаєте перші місяці стосунків – більше спонтанності чи глибоких розмов?

– Перші місяці були цікавими й важливими для нас обох. Ми багато гуляли, розмовляли про все на світі та пізнавали одне одного. Той період для Юри був складним у фінансовому плані, тому ми розважали себе прогулянками в парку чи поїздками на велосипедах уздовж набережної Дніпра. Це були активні, веселі та емоційні дні, які дуже нас зблизили.

– Скільки ви вже разом? Чи швидко почали спільно ділити побут?

– Разом ми вже 7 років, з них 2 – одружені. Жити разом почали приблизно через два роки стосунків.

– День пропозиції був дуже особливим. Знаю, що Юра довго все готував, тому дуже нервував, але все пройшло неймовірно й зворушливо. Атмосфера була спокійна й романтична – ми насолоджувалися вечором, який був призначений тільки для нас двох.

У мене існували певні здогадки, але ж ніколи не знаєш точно, коли й де саме це станеться. І те, що для мене це був абсолютно неочікуваний момент, можна легко зрозуміти... по кольору мого манікюру – він був шоколадний (Усміхається).

– Як відбувалася підготовка до весілля? Хто більше переймався організацією – ви чи Юра?

– День весілля – найважливіший день у житті двох закоханих, тому ми підійшли до організації цього свята з усією відповідальністю. Сама підготовка була цікавою, але нам дуже допомагали організатори, завдяки чому все пройшло спокійно. У підготовку ми були занурені однаково – у нас схожі смаки, тому взагалі не виникало жодних проблем.

– Якщо повернутися подумки в той день, що відчуєте насамперед – гордість, спокій, щастя?

– У день весілля я була щаслива й спокійна. Я на 100% впевнена в Юрі, тому не мала жодних приводів для переживань. Я просто насолоджувалася своєю коханою людиною, чудовою атмосферою та близькими людьми поруч.

"Спокійно ставимося до немитої чашки"

– Що для вас означає спільне життя не з футболістом, а з чоловіком Юрієм?

– Я щаслива бути дружиною Юри. Нам ніколи не буває нудно разом – завжди є про що поговорити й чим зайнятися. Ми – двоє дорослих і самостійних людей, і в побуті ми доволі схожі, тому це також не викликає жодних суперечок.

– Як виглядає ваша звичайна побутова реальність – турбота, підтримка, рутинні речі?

– Звісно, побутова реальність – це передусім підтримка та піклування одне про одного. У стосунках ми віддаємося один одному, завдяки чому маємо щасливе спільне життя. Звичайно, не все буває ідеально, але ми спілкуємося, знаходимо компроміси й завжди допомагаємо одне одному.

– Чи легко адаптуватися до частих змін ритму: то інтенсив, то перерва, то збори?

– За 7 років звикаєш до ритму професійного спортсмена та адаптуєшся до нього. Але, на мою думку, такі періоди, як збори, дають змогу перезавантажитися й засумувати одне за одним, бо неможливо бути поруч 24/7. А загалом я майже не бачу великої різниці з робочим ритмом інших професій.

– У чому ви схожі в побуті, а в чому – навпаки, зовсім різні?

– Ми схожі у своєму ставленні до побуту – зокрема, в байдужості до ідеальної чистоти вдома. Не в тому сенсі, що ми живемо в безладі, просто спокійно ставимося до немитої чашки, яку можна вимити пізніше. Так само й з приготуванням їжі: готуємо або я, або Юра, або просто замовляємо доставку. Нам у побуті дуже легко разом.

– Чи є у вас улюблені домашні традиції – спільна кава, вечірній серіал, розмови перед сном?

– Наші традиції переважно стосуються вечора, бо вдень Юра зазвичай на тренуванні. Тому ми обов’язково вечеряємо разом під фільм або серіал. З ранкових традицій – це наші хелсі-звички: колаген, вітаміни та все таке. І якщо наша ранкова рутина збігається, то, звісно, п’ємо ранкову каву разом.

– Який момент у побуті вас найбільше зближує?

– Найбільше нас зближує час, проведений разом – коли забуваються всі проблеми, ми відпочиваємо від усього, залишаючись лише вдвох, у спокійній і теплій атмосфері. Це розуміння нашого маленького всесвіту й моменту, що належить тільки нам.

"Ніколи не просила Юру якось по-особливому святкувати гол"

– Ви познайомилися, коли Юрій уже був у футбольній рутині. Наскільки для вас це одразу стало важливим?

– Футбол – це і професія, і хобі, яке дуже багато означає для Юри, а, отже, і для мене теж.
Футбольне життя чоловіка впливає і на мене: звички, режим, домашні чи виїзні ігри, процедури та відновлення. Спорт займає велику частину нашого часу, тому він швидко став важливим і для мене.

– Як часто буваєте на стадіонах? Маєте улюблені трибуни, особливі прикмети чи звички?

– На стадіонах буваю лише в домашніх матчах або якщо поєдинок відбувається у Львові. Звичайно, якщо вибирати стадіон, то Арена Львів – найкомфортніша.

Забобони, мабуть, дуже прості: наприклад, не викидати сміття в день гри. А ще в нас є особлива традиція – повідомлення Юрі з побажанням удачі й обов’язковим словом "кохаю" в кінці.

– Як ви вболіваєте – внутрішньо, чи гучно, з реакцією?

– Я – емоційна вболівальниця: можу і крикнути, і сильно переживати, і стрибати від радості через забитий гол чи перемогу. Відчуття на стадіоні завжди яскравіші, ніж під час домашнього перегляду матчу, тому там я дозволяю собі проявляти емоції на повну.

– Чи просите Юрія щось показати вам після голів – серце, погляд, жест?

– Ніколи не просила Юру якось по-особливому святкувати гол – це завжди його власна ініціатива. І щоразу це неймовірно зворушливо, коли я бачу своє сердечко або коли він цілує обручку.

– Як реагуєте, коли його замінюють, або гра йде не так, як хотілося б?

– Заміни, як і невдалі моменти, трапляються у всіх – не може завжди все йти ідеально, бо це футбол. Я реагую спокійно, адже це нормальна частина гри. Переживаю тільки тоді, коли заміна вимушена – через травму чи погане самопочуття.

– Чи є у вас власна роль у футбольному ритмі: натхненниця, критик, тил?

– Критика – ніколи. Для цього є тренери. Я завжди підтримаю або взагалі не говоритиму про гру, бо знаю, що в такі моменти чоловік просто хоче відволіктися.

Якщо говорити про період перед матчем, то це, звичайно, слова підтримки, віри й позитивне налаштування на гру.

Травма: пауза, що змінює все

– Під кінець сезону Юрій вибув через травму. Якою була ваша перша реакція?

– Травми – це теж частина футболу, як і будь-якого професійного спорту. Звичайно, я завжди хвилююся за його самопочуття, адже здоров’я – найважливіше.

– Як змінився ритм у вашій родині після того, як футбол тимчасово відійшов на паузу?

– Майже жодна травма не означає повне припинення спорту. Залишаються тренування – індивідуальні чи в залі, а також різні відновлювальні процедури. Тому, якщо говорити про графік, зміни не дуже помітні.

– Чим саме ви його підтримуєте в ці дні – емоційно, практично, морально?

– Я роблю все можливе, аби допомогти Юрі: харчування, домашні тренування, процедури – навіть роль водія може входити до переліку моїх обов’язків. І, звісно, без моральної підтримки нічого не буде, бо для кожного спортсмена пауза – це непростий період.

– Наскільки важко спортсмену переживати такі моменти, коли грати не можна? І як ви це бачите поруч із ним?

– На мою думку, найтяжче для футболіста – це не мати можливості допомагати своїй команді. Це, безумовно, впливає на моральний стан, але водночас дає мотивацію працювати й якнайшвидше відновитися.

– Як сам Юрій реагує на такі періоди – він замикається, навпаки шукає активності, чи просто потребує тиші?

– Юра – сильна духом людина, тому він суворо дотримується всіх інструкцій для швидшого відновлення, а також не нехтує домашніми тренуваннями, щоб підтримувати загальну форму. Думаю, як і кожна людина, спочатку він засмучується, але часу на це немає – тож він швидко переходить до наполегливої роботи.

– Чи з’явився у вас внутрішній план "поки що без футболу" – як відновити баланс, чим наповнити будні?

– Як я вже казала, травма не означає повного припинення тренувань. Наші будні – це спорт, процедури та, звичайно, збалансоване харчування. По часу це займає менше, ніж звичайні тренування, тож вдома ми приділяємо більше уваги якісному відновленню та відпочинку.

"У здорових стосунках немає "переможців"

– Ви обговорюєте кар’єру Юрія – що далі, які орієнтири, нові виклики?

– Будувати якісь точні плани не виходить, бо ніколи не знаєш, що буде далі. Юра наполегливо працює, щоб забезпечити нам краще майбутнє. А далі – хтозна, як усе складеться і де ми опинимося.

– Він мріє про конкретний чемпіонат або клуб? Ви це підтримуєте?

– На даний момент Юра має чинний контракт, тож він повністю відданий команді, за яку грає. А про мрії та плани – покаже майбутнє. Його фаворит із дитинства – футбольний клуб Барселона, за який він вболіває з малих років.

– Наскільки ви, як пара, відкриті до нових викликів: інша країна, інше місто, інший ритм?

– Ми молода сім'я, в якої наразі немає дітей, тому, думаю, ми легко зможемо прийняти нові виклики.

– А ваші особисті амбіції? Що вас драйвить – у професії, захопленнях, навчанні?

– Я більше домашня людина: люблю спокій, релакс, багато часу приділяю догляду за собою, обожнюю затишні домашні розмови. Віддаю перевагу книгам – уже маю власну невелику бібліотеку, яка налічує понад 90 книжок. Ще одне моє маленьке хобі – комп’ютерні ігри: граємо з Юрою вдвох або з друзями. Також віддаю перевагу домашнім тренуванням, бо для мене це зручніше – вдома маємо весь необхідний інвентар.

– Якщо подумати на кілька років уперед – як ви бачите себе і його? Що головне?

– Найголовніше – це родина. У період війни загадувати наперед важко, але я сподіваюся, що в майбутньому ми будемо щасливою родиною, друзями й батьками.

– Що для вас означає успіх у стосунках? Як би ви їх описали наразі?

– Успіх у стосунках, особисто для мене, – це взаємоповага, вміння разом вирішувати всі проблеми, бути підтримкою та опорою одне для одного.

Навіть маючи різні характери, важливо, щоб партнери дивилися в одному напрямку в ключових речах. Вважаю, що в здорових стосунках немає "переможців" – є лише взаємна адаптація та турбота.

"Навіть плутала слова "збірна" і "збори": жона футболіста УПЛ про правила виживання у стосунках