"Я тиждень плакала": екс-капітан клубу УПЛ освідчився на яхті і забрав кохану у Баку

"Пропозиція прозвучала у Стамбулі"

– Як ви познайомилися з Андрієм? Чи відчували одразу, що це буде щось особливе?

– Ми навчалися в одній школі, але не спілкувалися. Нас познайомив наш спільний друг влітку після першого курсу університету. Звісно, була дуже сильна симпатія, яка згодом переросла в кохання, але спочатку я на це зовсім не розраховувала (Усміхається).

– Скільки ви вже разом і коли почали жити під одним дахом?

– Ми разом уже 9 років, із яких 7 – живемо під одним дахом.

– Чи цікавилися ви футболом до знайомства з Андрієм?

– Ні, раніше футбол мене не цікавив. І зараз мене цікавить лише той футбол, який стосується мого чоловіка.

– Що вас у ньому найбільше вразило на початку знайомства?

– Мені дуже сподобались його ставлення до мене і виховання.

"Заради наших стосунків покинула університет": кохання журналістки з України і голкіпера АЗ

– Який найзворушливіший або найромантичніший вчинок він зробив для вас?

– Напевно, найбільш особливим моментом була його пропозиція. Вона прозвучала у Стамбулі – ми каталися на яхті, і на одному з мостів з’явився напис із запитанням, чи вийду я за нього.

– Чи має Андрій якісь особливі звички, які спочатку дивували, а тепер стали частиною вашого життя?

– Так, у нього є одна звичка – постійно пити чай: до їди, після їди, після тренування, і так декілька разів на день (Сміється). Я вже й сама почала пити той чай, хоча насправді не дуже його люблю.

– Яким він є у побуті? Чи любить робити приємні несподіванки?

– Так. Коли ми жили в Одесі, він часто робив приємні сюрпризи, несподівані подарунки. Тут, у Баку, це трохи складніше на побутовому рівні, але дух турботи все одно відчувається.

– Як ви вирішили афішувати ваші стосунки? Це було спонтанно чи продумано?

– Ми були ще зовсім молоді, тоді якось і не замислювалися – усе просто виставлялося в Instagram.

– Ви досить обережно ставитеся до публічності – це свідоме рішення, чи просто бажання залишати щось особисте при собі?

– Що стосується нашого спільного особистого життя, я не люблю його виставляти напоказ. Усі фото, які ми робимо, зазвичай залишаються в мене у фотоплівці (Усміхається).

– Що для вас означає бути дружиною професійного футболіста? Чи були моменти, які стали викликом?

– Для мене шлюб – це про кохання, підтримку, віру й розуміння. Як і будь-які стосунки, не лише з футболістом. Звісно, переїзди – це складно, але до всього можна звикнути.

"Мені гарно живеться в Баку, але..."

– Чорноморець став особливою сторінкою у кар’єрі Андрія: капітанська пов'язка, результативна гра, підтримка вболівальників. Що він сам вам говорив про цей період? Що для нього означав цей клуб?

– Чорноморець – його рідний клуб, а Одеса – наше рідне місто, тому, звісно, цей період був дуже важливим етапом у його житті.

– Наскільки він був емоційно прив’язаний до Чорноморця? Чи важко було прощатися?

– Чорноморець завжди матиме особливе й важливе місце в його думках і серці.

– Чи очікував пропозицію з-за кордону?

– Ні, це було для нас повною несподіванкою. Ми налагодили побут і за місяць до переїзду прийняли важливе для нас рішення, яке, ймовірно, не ухвалили б, якби знали все наперед.

– Як ви дізналися про можливий перехід до Нефтчі? Якою була ваша перша реакція?

– Якщо чесно, то я тиждень плакала (Сміється). Усе моє життя було в Одесі: я працювала вчителем у школі, мала подруг, сім’ю, насичене щоденне життя, від якого було дуже важко відмовитися.

– Наскільки Андрієві було важко ухвалити рішення про переїзд? Як саме ви його підтримували в той період?

– Було важко, бо це щось зовсім нове. Це не просто інше місто в Україні, де все знайоме.
Моя підтримка полягала в тому, що він займався футболом, а я – нашим переїздом і побутом. Я ще місяць оформлювала документи для нашого котика, збирала речі, закривала всі наші справи – і тільки потім приїхала до нього.

– Переїзд до Азербайджану – це справжнє життєве випробування. Як ви адаптувалися до нового середовища, мови, менталітету?

– Я не люблю жалітися – так, це було важко, але ми звиклися. Багато побутових моментів стали значно складнішими, ніж це було в Одесі.

– Які ваші перші враження від Баку? Чи з’явилися улюблені місця, речі, які допомогли відчути себе "вдома"?

– Місто – ну дуже красиве! Коли ми сюди переїжджали, я навіть не уявляла, що воно таке. Я думала, що їду в якесь село. І зараз, коли розповідаю, як гарно в Баку, мені ніхто не вірить (Сміється). Наш район дуже схожий на той, де ми жили в Одесі – це дійсно допомагає адаптуватися.

– Як змінилася ваша щоденна рутина після переїзду? Можливо, з’явилися нові традиції чи побутові радощі?

– Так, ми тут майже завжди їмо вдома, бо я так і не змогла звикнути до їхнього способу приготування їжі. У Баку ми взагалі стали більш "одомашненими".

– Яку роль ви відчуваєте за собою у футбольній кар’єрі Андрія саме зараз, коли він за кордоном?

– Я просто його підтримка в усьому, що він вирішить. Він для мене – найкращий. Його успіх – це лише його заслуга.

– Можете трохи більше розповісти про специфіку нещодавньої травми Андрія?

– Щодо травмування – в Андрія була проблема зі стопою, яка згодом призвела до нової травми. Загалом він випав із футбольного процесу майже на два місяці.

– Бачите себе в Азербайджані на довший період, чи все ж таки розглядаєте варіант повернення до України?

– Мені гарно живеться в Баку, але я завжди за повернення додому. Я дуже люблю Україну і сумую.

"Найцінніше для мене – це наше кохання, спільні погляди… і наш кіт"

– Як виглядає ваш ідеальний день разом?

– Ми любимо ходити в кіно, дивитися фільми та серіали вдома, гуляти й активно проводити час разом (Усміхається).

– Які риси Андрія ви найбільше цінуєте?

– Його доброту і розуміння.

– Чи є у вас спільні традиції або ритуали, які допомагають зберігати зв’язок попри футбольні переїзди?

– Це взагалі наш перший переїзд – і одразу такий масштабний. Напевно, найбільше цінуємо можливість проводити багато часу разом. Ми дуже любимо снідати удвох. Навіть якщо мені не потрібно нікуди йти, а в нього тренування зранку, я все одно встаю, і ми снідаємо разом. В Одесі нам це вдавалося хіба раз на тиждень, бо я працювала з восьмої ранку.

– Про що ви мрієте разом?

– Звісно, мріємо про люблячу, здорову сім’ю. І найголовніше – про якнайшвидше настання миру в нашій країні.

– Як змінилися ваші уявлення про стосунки з моменту знайомства?

– Напевно, вони не змінювалися. Ми познайомилися в юному віці, але завжди дивилися в одному напрямку.

– Що для вас найцінніше у вашому подружжі зараз?

– Найцінніше для мене – це наше кохання, спільні погляди… і наш кіт.