"Навіть плутала слова "збірна" і "збори": жона футболіста УПЛ про правила виживання у стосунках

Історія знайомства та зародження стосунків

– Як ви познайомилися з Олександром?

– Ми познайомилися ще в дитинстві, коли нам було приблизно 13-14 років. Це сталося у звичайному дитячому таборі, хоча тоді ми майже не спілкувалися. Але через кілька років він несподівано написав мені в Instagram, і з цього моменту все закрутилося – так почалося наше спілкування. З 2022-го вже перебували у стосунках.

"Бущан? Ні, дякую": дівчина форварда Динамо про плітки, Бражка та справжні стосунки з панамцем

– Чи цікавилися ви футболом до знайомства з ним? Тема спорту була вам близька?

– Раніше я банально не знала, скільки гравців на полі одночасно грає. Не знала жодних правил, нічого такого. Загалом не дуже слідкувала за футболом, баскетболом…Чесно, якось тема спорту була дуже далека.

– З якого моменту почали жити разом? Хто був ініціатором?

– Ми мали період стосунків на відстані. Вже за часів війни, коли я жила в Німеччині, а він – у Туреччині. Олександр грав за Маріуполь, поїхав з командою на збори і не встиг повернутися на Батьківщину. Зі зрозумілих причин він залишився без команди. Згодом надійшла пропозиція грати за Зюлте-Варегем – бельгійська Перша ліга. Від мене було доволі недалеко. Тоді Олександр запитав, чи хочу я до нього переїхати. Я залюбки згодилась. Вирішила всі питання з документами, зібрала речі та вирушила до нього.

– Коли ви зрозуміли всю серйозність стосунків? Здогадувались щодо його намірів зробити пропозицію?

– Так, пригадую, для мене було дуже особливим, коли ми почали жити разом. Навіть найзвичайніші домашні справи здавалися особливими, коли ми робили їх удвох – готували сніданок, прибирали, планували спільні справи. Це створювало особливу атмосферу.

А щодо пропозиції…Ми якраз планували подорож у 2022 році до Франції, адже тоді жили в Бельгії, недалеко від кордону. Ми чекали, коли у нього буде хоча б два-три вихідні, щоб поїхати, адже до Парижа нам потрібно було близько чотирьох годин.

Якось під час прогулянки ми натрапили на пазли, а ми дуже любимо їх складати. На картинці була Ейфелева вежа, і Саша одразу захотів їх купити. Він сказав мені: "Як тільки дозбираєш ці пазли – ми їдемо в Париж". Картина виявилася дуже великою, ми довго її складали, але основна робота була на мені, бо мені ж пообіцяли поїздку в Париж, щойно я закінчу!

Чесно кажучи, через цей "квест" із пазлами я вже почала підозрювати, що він готує пропозицію. І ось, коли пазли були готові, буквально через тиждень їм дали два чи три вихідних. У нас якраз був час на дорогу, щоб переночувати і провести хоча б один-два дні в Парижі.

Ми вирушили після гри – йому дали вихідний, і хоч він був дуже втомлений, ми дочекалися ранку, поспали всього години чотири і ще до напливу туристів пішли до Ейфелевої вежі, щоб зробити гарні фото. Я навіть взяла штатив, щоб сфотографуватися удвох.

І ось, поки я налаштовувала камеру, щось фотографувала, повертаюся – а він уже стоїть на коліні з обручкою. І тоді я сказала "так".

Життя з футболістом та виклики

– Продовжіть: бути дружиною футболіста – це...?

– Бути дружиною футболіста – це, перш за все, вміння будувати життя в умовах постійної спонтанності, адже неможливо планувати своє майбутнє на кілька років уперед. Усе може змінитися в будь-який момент: потрібно просто прийняти цю реальність і бути готовою зірватися з місця, швидко зібрати речі й переїхати в інше місто або навіть країну.

Часто трапляється, що такі переїзди відбуваються буквально за лічені дні. Наприклад, коли ми перебиралися з Бельгії до Хорватії, довелося пакувати речі в екстреному режимі, майже не спавши. Я розумію, що всі побутові питання, пов’язані з новою країною, в першу чергу лягають на мої плечі, адже для нього головне – сфокусуватися на новій команді, адаптуватися до партнерів, до тренера та показати результат, заради якого його запросили в клуб.

На мені ж – організація нашого побуту: знайти помешкання, домовитися з власником, оформити всі документи, зайнятися бухгалтерськими питаннями, банківськими справами, розпакувати коробки, щось докупити. У таких стосунках дружина бере на себе величезну частину відповідальності, і до цього також потрібно бути готовою.

– Які виклики приносить статус дружини футболіста?

– Жити з футболістом, зі спортсменом – це непросто, особливо через постійні роз’їзди. Це точно не для кожного, бо потрібно вміти домовлятися, планувати спільний час і використовувати кожну можливу хвилину разом. Якщо є шанс – приїжджати одне до одного, а коли ні – просто чекати й знаходити можливість побути разом. Спочатку це було незвично. У якісь моменти було не те, що боляче, але – саме сумно. Особливо, коли він міг поїхати на кілька днів із командою, а я залишалася чекати. Але до всього звикаєш, головне – говорити, домовлятися й будувати свої стосунки попри всі виклики.

– Футбольний графік дуже щільний. Як ви будуєте свій спільний побут?

– Для мене важливі такі дрібниці, як, наприклад, коли він встає першим і готує сніданок, адже іноді у нього це навіть виходить краще. Я, до прикладу, ненавиджу смажити млинці, а в нього це виходить чудово, тож я просто не заважаю і насолоджуюся тим, що він теж може приготувати сніданок. Це такі маленькі ритуали, які, на мою думку, роблять стосунки кращими.

Розвиток футбольної кар’єри та її відображення на стосунках

– Олександр грав у різних командах, але особливо цікавий період у Кривбасі та ЛНЗ. Як ці трансфери впливали на вас?

– Так, я добре пам’ятаю цей період, коли ми повернулися в Україну. Після Хорватії він перейшов у Кривбас, і, чесно кажучи, для мене це було непросте рішення. Живучи три роки за кордоном, складно було об’єктивно оцінити ситуацію в Україні – ти не відчував цієї реальності, не чув вибухів, не знав, що може статися завтра.

Через це я спочатку боялася, тому в Кривий Ріг приїжджала лише час від часу, живучи переважно у Львові, а потім у Києві. Ми підтримували стосунки на відстані: я приїжджала до нього, коли могла, він також намагався використати вихідні, щоб побачитися.

Але зараз, коли він перейшов у ЛНЗ, усе змінюється. Черкаси значно ближчі до Києва, і тепер ми знову будемо жити разом. До того ж, як на мене, тут спокійніше, ніж у Кривому Розі.

– Дозволяєте собі часом критикувати його після гри?

– Загалом після матчів я намагаюся не критикувати його гру, а більше ставлю уточнювальні запитання. Проте для мене важливіше не стільки сама гра, скільки те, як він почувається, адже його самопочуття безпосередньо впливає і на результат команди, і на його особисту гру.

Після матчів завжди видно, чи він налаштований говорити, чи, навпаки, воліє побути в тиші. У такі моменти я намагаюся перш за все його підтримати. Наприклад, якщо гра була важкою, він багато набігав на полі, то іноді просто хоче дозволити собі щось смачне, наприклад, Макдональдс, і ми можемо замовити. А якщо я бачу, що він не налаштований на розмови, то намагаюся зайвий раз його не чіпати, дати йому час відпочити і відійти, щоб потім усе стало на свої місця.

– Як ви реагуєте на трансферні новини? Чи обговорюєте ви з ним такі рішення?

– Звісно, кожен трансфер – це не лише його вибір, а наше спільне рішення, адже ми сім'я, і такі важливі зміни маємо обговорювати разом. Тому кожен наш переїзд завжди проходить через спільні обговорення та врахування інтересів обох.

Період виступів за молодіжну збірну України та його особливості

– Чи якось інакше підтримували Олександра під час виступів саме за молодіжну збірну України?

– Коли він грав за молодіжну збірну, я тоді ще була зовсім далека від футболу. Лише починала розбиратися в правилах і навіть плутала слова "збірна" та "збори" – добре, що тепер хоча б цього не роблю!

Я пам’ятаю, що ці матчі були дуже важливими, зокрема відбіркові ігри на чемпіонат Європи, здається. Проте я не підтримувала його якось по-особливому, адже для мене кожен матч має значення, незалежно від того, де він грає.

– Які моменти були найемоційнішими?

– Момент, коли вони перемогли Чехію, залишився у пам’яті. Я була неймовірно щаслива, і ще більше мене вразили його емоції – очі, які світилися від радості. Це відчуття заряджає неймовірно! Чесно кажучи, тоді я відчувала справжню гордість за нього та всю команду.

– Чи змінив цей досвід його як футболіста та як людину?

– Я думаю, що це не змінило його як людину, і навіть як футболіста – не кардинально. Але, на мою думку, кожна поразка і кожна перемога додає впевненості та цінного досвіду. Адже кожна гра впливає на гравця, вчить адаптуватися до різних ситуацій на полі, правильно реагувати як на невдачі, так і на тріумфи.

Олександр у житті та на полі

– Чи бачите ви різницю між Олександром на полі, у спілкуванні з пресою та вдома?

– Так, Саша на полі і Саша вдома – це дві різні людини. На полі та перед пресою він серйозний, адже там у нього є чітка функція, яку потрібно виконувати, а головна мета – перемагати та показувати себе якнайкраще.

Вдома ж він зовсім інший – більш розслаблений, невимушений. Іноді навіть поводиться, як дитина, у найкращому сенсі цього слова: любить пожартувати, повеселитися…

– Він більше романтик чи практична людина? Як часто робить спонтанні сюрпризи?

– Він поєднує в собі і романтика, і практичну людину. Після того, як ми побралися, ця практичність стала ще більш помітною – він завжди думає про сім’ю, планує наше спільне майбутнє, продумує все наперед.

Але водночас він залишається дуже романтичним. Він вміє приємно здивувати, зробити несподіваний сюрприз, і це завжди дуже мило. Особливо зважаючи на те, що мені самій складно бути романтичною – навіть важливі дати запам’ятовувати непросто. Тому такі речі у нас завжди на ньому, і мені це дуже подобається.

– Що допомагає йому перемкнутися від спорту? Як він поводиться після перемог і навпаки?

– Раніше йому було дуже складно переживати поразки та перемикатися зі спортивного режиму на домашній. Після поразки він міг кілька днів грузитися, він завжди тягнув ці емоції з поля додому. Але зараз він уже навчився з цим справлятися: як тільки виходить з поля, приходить додому, бачить мене – просто перемикається, і починається наше звичне життя, не таке футбольне, як на полі.

Звісно, завжди приємніше, коли команда виграє, але без поразок не буває перемог. З часом він навчився сприймати це по-іншому: тепер не думає лише про те, що все погано, бо він і команда програли, а більше фокусується на тому, що треба зробити, щоб наступного разу перемогти. І коли він підходить до поразок із таким настроєм, все стає набагато легше, і вдома він просто переходить у домашню атмосферу та починає відпочивати.

– Є якісь ритуали "повернення до життя" після важких матчів?

– Звісно, кожен матч, незалежно від його результату, – це колосальне фізичне навантаження. Тому в день гри або наступного дня, коли у них вихідний, я намагаюся більше прислухатися до нього.

Якщо раніше ми могли активно проводити цей час, вирушити кудись чи спланувати поїздку, то зараз я бачу, що іноді йому просто потрібно більше часу для відновлення. Тож ми змінюємо плани, відкладаємо їх або переносимо. Наприклад, якщо ми планували піти в ресторан, але він розуміє, що йому важливо виспатися і відпочити, то ми просто замовляємо доставку з цього ж ресторану й залишаємося вдома.

Зрештою, ми навчилися спонтанно перелаштовуватися, адже наше життя – це суцільна спонтанність.

– Чи має він якісь особливі звички або ритуали перед іграми?

– Так, у нього є один особливий ритуал перед іграми. Він завжди голиться не за день до матчу, а за два-три дні до нього. Якщо ж поголитися безпосередньо напередодні гри, він вважає це поганою прикметою. Якось так.

Медійність та публічне життя

– Як ви обоє ставитеся до уваги з боку ЗМІ та вболівальників? Можливо були ситуації, коли публічність заважала особистому життю?

– На мою думку, медійність – це невід’ємна частина життя професійного спортсмена, і в цьому немає нічого поганого. Футбол неможливий без медіа, адже ЗМІ завжди стежать за гравцями, пишуть про них, а фанати уважно спостерігають і реагують.

У нас ніколи не було неприємних ситуацій із вболівальниками, і, навпаки, це завжди дуже мило, коли хтось підходить, діти просять зробити фото чи автограф. Ми сприймаємо такі моменти з великою теплотою, особливо коли це маленькі дітки. Адже якщо це дитина, яка тільки починає займатися футболом, і вона захоплюється грою, то їй особливо важливо отримати цю увагу, щоб відчути натхнення. І якщо для неї футболіст – це приклад для наслідування, то хочеться підтримати її прагнення і змотивувати.

Тому кожна зустріч із фанатами – це щось особливе, і мені це справді подобається.

Про спільне майбутнє, саморозвиток і баланс

– Як уявляєте ви своє життя після завершення кар’єри Олександра? Є варіанти, чим би він хотів займатися?

– Так, ми вже, звісно, замислювалися про те, чим будемо займатися після завершення його кар'єри. Це досить природний процес, адже багато футболістів продовжують свою діяльність у сфері спорту: хтось стає реабілітологом, хтось обирає тренерську кар'єру.

Саша теж хотів би спробувати себе у ролі тренера, але, звичайно, невідомо, як усе складеться після завершення кар'єри, зараз сказати важко. У нас є й інші ідеї та плани, зокрема щодо бізнесу та самореалізації поза футболом. Ми активно працюємо над цими проєктами, щоб у майбутньому мати стабільний дохід.

Крім того, ми постійно навчаємося: то англійська, то маркетинг, адже важливо бути різнобічно розвиненим. І, як на мене, в цьому питанні в нашій парі проблем точно немає.

– Які поради ви могли б дати іншим парам, де один із партнерів у професійному спорті?

– Іншим парам я б порадила завжди пам’ятати про свого партнера і розуміти, що важко може бути не лише тобі, а й йому. Коли кожен у стосунках піклується про емоції іншого, все складається природно, адже ти усвідомлюєш, що не тільки в тебе бувають важкі дні, ментальна або фізична втома, а й у твоєї коханої половинки. Він або вона також працює, докладає зусиль, тому важливо підтримувати одне одного і робити навіть невеликі приємності, які зміцнюють стосунки. Потрібно розмовляти, домовлятися про зустрічі, особливо якщо через виїзди довго не бачитеся.

Важливо пам’ятати про це: знаходити час, приїжджати одне до одного, організовувати побачення, додавати романтики. Саме такі моменти допомагають зберегти теплоту у стосунках, щоб вони залишалися такими ж свіжими й емоційними, як на початку, навіть після багатьох років разом, після заручин і в сімейному житті.

– Як підтримувати баланс між кар'єрою та особистим життям за таких обставин?

– Тут справді важливий баланс, щоб робота не переносилася в домашню атмосферу. Важливо домовитися, що робочі питання залишаються на роботі, а вдома ми зосереджуємося на спільному часі, насолоджуємося одне одним, влаштовуємо побачення, кудись разом виходимо.

Звісно, це не означає, що вдома заборонено говорити про роботу чи спорт, але іноді потрібно вміти відсторонюватися від цього, відпочивати, щоб у розмовах були й інші теми, а життя не зводилося лише до роботи 24/7.

– Наостанок, уявіть, що ви маєте зробити йому банер на стадіоні. Що б там було написано?

– На банері б написала: "Я завжди поряд, люблю тебе".