"З Тураном не відчуваєш бар'єрів": екс-зірка Шахтаря про Де Дзербі, Роберто Карлоса і 3:2 з Реалом

"Після заяви Срни про мій перехід я одразу стала впізнаваною серед уболівальників"

– Ви прийшли в клуб у 2019 році. Пригадуєте той момент? Як саме відбувався цей перехід? Чим вас тоді привабила робота в клубних медіа?

– Так, шість років тому я прийшла працювати в Шахтар. Відтоді почався яскравий та насичений період моєї кар’єри в спортивній журналістиці. Після заяви директора з футболу Даріо Срни про мій перехід я одразу стала впізнаваною серед уболівальників.

Пам’ятаю, коли вийшла з готелю разом із командою на прогулянку в Харкові, багато людей підходили до мене та віталися. Я дуже вдячна за підтримку та прихильність відтоді й до сьогодні. Багато хто каже, що своїми щирими емоціями та почуттями я змогла привернути серця вболівальників.

– Як ви потрапили в клуб?

– Просто побачила вакансію, відправила резюме, пройшла всі етапи. Але працювати в Шахтарі тоді було моєю мрією.

– Що для вас стало найбільш хвилюючим у старті роботи на клубному каналі?

– Хвилюючим було те, як мене сприймуть уболівальники, гравці, персонал. Адже в клубі я нікого не знала. Але все було чудово. Пам’ятаю той день, коли мене презентували першій команді на тренувальній базі "Святошино". Зібралися всі гравці та тренерський штаб під керівництвом Луїша Каштру. Усі дуже добре поставилися до мене, зраділи й зааплодували. І досі я підтримую з тим складом дуже хороші відносини.

– Вашим завданням було "зблизити вболівальників і клуб". Як ви тоді розуміли цю місію?

– Місія полягала в тому, щоб робити контент, спрямований саме на зближення вболівальників із командою. Аби гравці та наші проєкти через роботу медіа були ближчими до фанів. Це були влоги, різноманітні короткі та довгі формати – і спортивні, і комерційні.

"Диванні критики досі не сприймають жінок у футболі": ведуча Руху про "підкати" і особливий матч

– Наскільки відчули відмінність роботи в клубних медіа порівняно з класичною журналістикою (TBi, Tonis)?

– Це колосальна різниця. Коли ти працюєш на телеканалі, відчуваєш, що це просто робота: провела ефір і пішла додому. А футбольний клуб – це спосіб життя. Ти буквально живеш командою. Переживаєш купу емоцій: усі перемоги, поразки. Подорожуєш разом, збори, домашні та виїзні матчі – усе це пропускаєш крізь себе.

– Чи були від самого початку якісь обмеження: що можна показувати, про кого можна говорити, а що залишати за кадром?

– У кожного тренера були свої вимоги. Зазвичай головний менеджер диктував правила для медіа – які є обмеження у зйомках першої команди. Суворих лімітів не було. Але є очевидні речі: настанови на матч, тактичні розбори напередодні – їх ми не могли показувати. Це зрозумілі правила.

– Якою була атмосфера в команді за Луїша Каштру, і як він працював із медіа?

– Чудова атмосфера. Містер – прекрасна людина та великий професіонал. Буквально півроку тому я знову бачила Містера в Португалії, коли працювали на дитячому футбольному турнірі. Він був амбасадором цього заходу. Встигли трохи поспілкуватися. Луїш Каштру з теплотою та вдячністю згадував свій період роботи в Шахтарі.

– Чи пам’ятаєте якісь показові моменти спілкування з ним? Як тренер взаємодіяв із журналістами?

– Мені здається, що серед усіх тренерів, з якими я працювала в команді, він був найбільш лояльним. Завжди змістовно відповідав на всі запитання журналістів і нікого не залишав без уваги.

"Уміння правильно вимовити слова чи сказати щось на побутовому рівні дуже знадобилося"

– Які легіонери того періоду були найбільш відкритими для розмов і камер? Хто, навпаки, уникав інтерв’ю?

– Когось виокремити важко, усі були відкриті до спілкування: Алан Патрік, Мораєс, Додо, Тете тощо. Ми охоче залучали всіх до зйомок. Принаймні у моїй роботі складнощів ні з ким не було.

– Наскільки вам тоді допомагало знання іноземних мов? Чи довелося вчити ще якусь мову через спілкування з футболістами?

– Дуже допомогло. Я добре володію англійською. Також почала вивчати португальську, коли працювала в клубі. Адже в команді був тренерський штаб із Португалії та багато бразильців. Уміння правильно вимовити слова чи сказати щось на побутовому рівні дуже знадобилося.

– Чи були курйозні випадки, коли через мовний бар’єр інтерв’ю виходили не так, як задумано?

– На зйомках завжди були компетентні перекладачі. Лише одного разу, коли ми знімали інтерв’ю з Роберто Карлосом, перекладач не зміг приїхати, бо саме тоді був потрібен тренеру. Мені швидко довелося перекласти всі запитання на португальську й провести інтерв’ю цією мовою. Усе вийшло чудово. Роберто Карлос – весела та приємна людина. Він із розумінням поставився до ситуації.

– Один із найяскравіших моментів того часу – перемога над Реалом у Мадриді 3:2, коли у воротах стояв юний Трубін, а стартовий склад ледве назбирали через ковід. Які ваші спогади про той матч ізсередини?

– Емоцій було дуже багато. Ми всі хвилювалися. Розуміли важливість поєдинку, адже склад був експериментальним, із багатьма молодими гравцями. Але це спрацювало. Тоді для медіа були дуже суворі обмеження. Ми здавали тести майже щодня й чітко дотримувалися всіх рекомендацій.

"Де Дзербі був найбільш темпераментним тренером"

– Де Дзербі привніс абсолютно новий стиль футболу. Як це позначилося на роботі клубного каналу?

– На нашій роботі новий стиль майже не позначився. Були певні обмеження щодо зйомки деяких моментів тренувань, але це звична справа, коли приходить новий тренерський штаб.

– Чим він найбільше вразив особисто вас – як тренер і як людина?

– Як на мене, Містер був найбільш темпераментним тренером. І водночас дуже товариським. Показовий приклад: медіа завжди їли за окремим столом. Він прийшов і сказав, що ми як одна велика італійська родина маємо сидіти разом. Так і було. Такі моменти дуже сприяють хорошій атмосфері в колективі.

– Як взагалі з’явився варіант із Лехом? Це було запрошення, чи більше особисте рішення поїхати спробувати себе в іншому середовищі через війну?

– Я дізналася, що є вільне робоче місце в клубі на посаду журналіста, а точніше навіть універсального співробітника медіа. Це було і особисте рішення, і запрошення. Я повністю змінила своє життя – це, звичайно, був нелегкий, але захоплюючий момент.

Мене чудово прийняли в колективі. Запропонували допомогу з пошуком житла. Пам’ятаю, коли тільки приїхала, фінансовий директор запитав, чи потрібно виплатити кілька зарплат наперед – можливо, мені знадобляться гроші для старту. Всі – від президентів клубу до гравців – чудово спілкувалися й підтримували мене.

– Які перші враження від Польщі: організація, умови, рівень клубу?

– Найбільше сподобалася інфраструктура: стадіон, тренувальні майданчики, академія. Дуже вразила підтримка вболівальників. Стадіон майже завжди був повним, незалежно від рівня суперника. На матчі ходили всі – і діти, і дорослі, і літні люди.

"Футболісти Леха освічені та порядні. У Шахтарі атмосфера була більш відкрита – можливо, через бразильський вплив, у них завжди карнавал"

– Чи сильно відрізнявся підхід до роботи з медіа в Леху від того, до чого ви звикли у Шахтарі?

– Так, відрізнявся. У Польщі ти маєш бути універсальним співробітником: і монтувати, і знімати, і вести ефіри. У Леху доводилося занурюватися у всі процеси медіавиробництва. А в Шахтарі були більш вузькі спеціалізації, кожен відповідав за свою ділянку роботи.

– Якою була мовна адаптація? Доводилося активно вчити польську, чи більше працювали англійською?

– Я спілкувалася переважно англійською. Але так, інтенсивно вивчала польську – вона доволі схожа на українську.

– Хто з польських колег чи гравців найбільше допоміг вам у перші місяці?

– Колеги всі допомагали. Щопонеділка ми мали зібрання в офісі, де обговорювали плани на тиждень. Вони завжди цікавилися, чи потрібна мені допомога. А ще дуже хотіли, щоб я якнайшвидше почала розмовляти польською.

– Чи були якісь внутрішні обмеження або правила від клубу щодо зйомок, контенту, спілкування з гравцями?

– Суворих обмежень не було.

– Якими були самі футболісти Леха в комунікації? Відчувалася відкритість, чи навпаки – дистанція?

– Атмосфера була різна, але скрізь дуже хороша. Ми поважали роботу одне одного, тому проблем із комунікацією не виникало. Футболісти Леха освічені та порядні. У Шахтарі атмосфера була більш відкрита – можливо, через бразильський вплив, у них завжди карнавал.

– Які поразки або невдачі найбільше впливали на настрій у команді? Як це відбивалося на вашій роботі?

– Поразки в дербі чи проти принципових суперників найбільше впливали. Колеги в офісі сильно засмучувалися. А після перемог, навпаки, збиралися разом, співали пісні та святкували.

– Чи помітили різницю у ставленні вболівальників до клубних медіа в Польщі й Україні?

– Так, різниця велика. У Польщі вболівальники мають значний вплив на клуб. Зазвичай у них є кілька лідерів, через яких відбувається комунікація з керівництвом. На знак незгоди вони можуть влаштовувати акції протесту під стадіоном, а на знак пошани – грандіозні перформанси на трибунах. Це дуже вражає.

– Найяскравіший момент у Леху за 2023 рік, який для вас залишився особисто важливим?

– Точно – перформанси вболівальників. Це створювало неймовірну атмосферу. Часом я ловила себе на думці, що дивлюся не стільки футбол, скільки на шоу фанів: фаєршоу, банери, плакати, пісні на підтримку клубу.

"Його медійність і кількість підписників впливали на клуб: він привів із собою власну аудиторію. Багато фанів із Туреччини почали стежити за Шахтарем"

– Чому все ж таки вирішили повернутися? Це було більше професійне чи особисте рішення?

– У мене був контракт із Лехом на рік. Після його завершення я вирішила повернутися. Тим паче вже розмовляла з керівництвом Шахтаря про подальшу співпрацю.

– Як сприйняли появу Арди Турана? Це, мабуть, найбільш "медійний" тренер, який привніс у Шахтар зовсім іншу публічність. Чи відчули ви, що його імідж одразу підживлював підписки та інтерес до соцмереж клубу?

– Сприйняла чудово. Ми з нетерпінням чекали, які зміни він принесе, якою буде атмосфера всередині. Все було чудово – я відчула це вже на зборах. Так, його медійність і кількість підписників впливали на клуб: він привів із собою власну аудиторію. Багато фанів із Туреччини почали стежити за Шахтарем. Так само було з гравцями – наприклад, Новатус Міроші привів за собою чимало вболівальників із Танзанії.

– Чи складно підлаштовуватися під його стиль комунікації?

– Ні, навпаки – дуже легко. З Містером у спілкуванні не відчуваєш жодного бар’єру.

– Чи впливав його медійний бекграунд на гравців? Вони охочіше йшли на камеру, коли бачили, що тренер і сам "зірка"?

– Мені здається, більше впливали його спортивні здобутки, ніж медійність. Це не визначало, наскільки охоче гравці йшли на камеру.

– Чи були випадки, коли його популярність "перекривала" інформаційний простір команди?

– Ні, такого не помічала. Хіба що в соцмережах пости з його участю мали більше активності.

– За цей час ви бачили матчі Шахтаря в Лізі чемпіонів, УПЛ, а також у складних умовах евакуацій і виїздів під час війни. Що найбільше запам’яталося з точки зору атмосфери?

– Навіть попри складні умови, найбільше запам’яталася згуртованість колективу, взаємодопомога, підтримка. Шахтар – це точно більше, ніж команда.

– Який момент із уболівальниками особисто для вас був найбільш емоційним?

– Їх було дуже багато. Адже з уболівальниками я працювала активно: спільні подорожі автобусом на матчі, зйомки контенту на трибунах, де ми всі разом підтримували Шахтар.

– У чому найбільша складність роботи в клубних медіа? Відсутність нейтральності чи потреба завжди показувати позитив?

– Я не вбачала складності ані в нейтральності, ані в тому, щоб показувати позитив. Як представник клубу я працювала для підтримки сприятливого іміджу. Це була зрозуміла клубна роль.

– Чи був момент, коли доводилося відчувати тиск – від результатів, керівництва чи вболівальників?

– Ні, такого не було.

"Це була моя свідома ініціатива: я рухаюся далі, безмежно вдячна за всі можливості, які отримала в команді"

– У Шахтарі було кілька ведучих одночасно. Як між вами розподілялися обов’язки? Чи був чіткий поділ тем, форматів?

– З усіх ведучих-дівчат я найдовше пропрацювала в команді. Можливо, скоро хтось перейме цю естафету. Обов’язки розподілялися по-різному. Спершу я відповідала за комерційні формати, потім додалися спортивні. Згодом ролі знову перемішалися. Щороку структура клубу змінювалася.

– Як ви бачите еволюцію клубних медіа в Шахтарі від 2019-го до сьогодні?

– Еволюція очевидна. Було виконано багато роботи, і кожен співробітник зробив свій внесок у цей розвиток. За п’ять років – нові підписники, перегляди, вподобання… Це як піраміда, яка будувалася цеглинка за цеглинкою зусиллями всіх спеціалістів клубу.

– Як ви для себе підсумовуєте ці п'ять років у Шахтарі?

– Точно можу сказати: серед усіх місць роботи, де я була, кар’єрою в Шахтарі пишаюся найбільше. Цей період став потужним поштовхом для професійного та особистого розвитку. Я вдячна всім колегам, друзям і близьким людям, які підтримували мене на цьому шляху.

– Чим найбільше пишаєтеся з цього періоду?

– Пишаюся проробленою роботою, новими проєктами, до яких я доклала зусиль. Пишаюся тим, на якій хорошій ноті та з яким неймовірним досвідом я залишила клуб. Багато колег казали, що моє рішення було сміливим. Це була моя свідома ініціатива: я рухаюся далі, безмежно вдячна за всі можливості, які отримала в команді.

– Якими бачите подальші виклики для клубних медіа в українському футболі?

– Футбольний медіапростір швидко змінюється, постійно з’являються нові тенденції. Тому вміння швидко адаптуватися до цих змін і втримати інтерес уболівальників – один із ключових факторів.

– А чого прагнете ви? Де побачимо вас?

– Зараз я взяла невелику, але важливу медійну паузу. Водночас у житті офлайн усе, навпаки, дуже активне. Приділяю час новим можливостям і саморозвитку. Не кваплюся з рішеннями, адже від них залежить моє подальше життя.

"Дівчина на льоду – не виняток, а норма": грає у хокей, пече торти, зробила інтерв'ю з Маліновським