"Диванні критики досі не сприймають жінок у футболі": ведуча Руху про "підкати" і особливий матч

"До Руху я взагалі не цікавилася футболом"

– З чого почалась твоя історія у журналістиці – це була мрія дитинства, чи вже свідомий вибір під час навчання?

– Чесно кажучи, я ніколи не мріяла стати журналісткою. В 11 класі була впевнена, що вступатиму на юридичний факультет, але мама, яка сама юрист, відмовила мене від цього кроку. Після кількох розмов я погодилася спробувати журналістику. Мої студентські роки припали на період локдауну та пандемії, тож перший рік навчання минув онлайн.

Дуже швидко я зрозуміла, що хочу отримувати не лише теоретичні знання, а й практичний досвід. Тому вже на другому курсі пішла на практику до місцевого львівського телеканалу. Мені сподобалося, далі були стажування та повноцінна робота.

– Згодом ти почала вивчати також право? Як ці два напрями доповнюють один одного?

– Так, на третьому курсі журналістики я заочно вступила на юридичний факультет. Ще зі школи хотілося спробувати себе в праві, тож вирішила реалізувати цю ідею. Але зізнаюся: ця сфера виявилася для мене доволі складною. Моя ціль – все-таки отримати диплом магістра права. Проте сьогодні я точно знаю, що зробила правильний вибір, обравши журналістику основним шляхом.

"Зворушливо, коли він цілує обручку": дружина зірки Руху про 7 років кохання і особливий забобон

– Чи був конкретний стиль спортивної журналістики або медіаособистість, які надихнули?

– Ні, не було. Мене надихала сама робота: розуміння, що, аби стати хорошим фахівцем, потрібно щодня набиратися досвіду. Кожен новий проєкт, кожне завдання допомагали мені ставати кращою версією себе.

– Пригадай свій досвід на телеканалі НТА. Яким був твій шлях від телеканалу до спортивного клубу? Які навички виявилися ключовими?

– Телебачення дало мені дуже міцну базу, вдячна колегам, які мені допомагали в цьому. Я прийшла туди студенткою, яка нічого не знала, і за майже три роки навчилася знімати сюжети на різні теми – від економіки до культури та політики. Зі спортивною журналістикою тоді не перетиналася взагалі. Але саме ті універсальні навички зйомки, підготовки матеріалу та роботи з камерою стали основою, коли я потрапила в Рух.

– Наскільки ти цікавилась футболом до Руху? Це був звичний фон життя чи щось нове?

– До Руху я взагалі не цікавилася футболом. Для мене це була повністю нова сфера. Спочатку було складно, але я почала читати, дивитися матчі, вивчати термінологію. І поступово футбол став частиною мого життя.

"Мені значно цікавіше бути "в полі" та ловити живі емоції, ніж сидіти за комп’ютером"

– Як саме ти потрапила в Рух? Це була твоя ініціатива, чи хтось запропонував?

– Мене запросив керівник медіацентру Богдан Тимовчак. Він написав і запропонував спробувати себе у спортивній журналістиці. Я погодилася майже одразу. Було страшно, бо це вихід із зони комфорту, але цікавість і бажання спробувати перемогли.

– Чи пам’ятаєш перший матч, на який пішла як глядачка – не по роботі?

– Так, це був перший тур сезону 2023/24: Рух грав проти Зорі й переміг. Емоції були неймовірні! А вже наступний матч я провела не на трибунах, а на роботі.

– Як виглядає твій звичайний робочий день у клубі – наприклад, коли немає матчу?

– Дні дуже різні. Можу провести на базі до пізнього вечора, знімаючи контент, або працювати вдома за ноутбуком, готуючи матеріали до публікації. Обожнюю зйомки та інтерв’ю – це те, що мене заряджає. У "неігрові" дні ми не проводимо весь час в офісі: буває, виїжджаємо на локації, знімаємо у місті чи на тренуваннях. Мені значно цікавіше бути "в полі" та ловити живі емоції, ніж сидіти за комп’ютером. Постпродакшн для мене трохи нудніший етап, але він теж важливий – особливо, коли після ти бачиш класний результат.

– А день матчу? Що для тебе в ньому найнапруженіше, а що – найулюбленіше?

– День матчу завжди насичений і непередбачуваний. Виїзні ігри особливо складні через довгі переїзди. Найбільше напруження – це хвилювання за результат. Найбільше задоволення – ділити радість перемоги з командою.

"В особистому житті – все стабільно: з хлопцем намагаємося цінувати час разом"

– Якими мовами спілкуєшся в роботі – англійська, інші? Як долаєш культурні чи мовні бар’єри?

– Переважно українською, а з легіонерами – англійською. Знаю також німецьку, але поки що не доводилося використовувати її у роботі.

– Які саме формати контенту ти створюєш? Як це поєднуєш?

– У нас справді велика й дуже різна команда, і це круто, бо кожен робить свій внесок. Особисто я працюю з багатьма форматами: інтерв’ю для YouTube, рубрики, післяматчеві коментарі, зйомки з гравцями та вболівальниками, короткі формати для соцмереж. Але найбільше мене надихають саме живі інтерв’ю та коментарі – коли гравці та вболівальники діляться своїми емоціями тут і зараз.

– Які ресурси, колеги або матеріали допомагають тобі "апгрейдитись" у футбольних знаннях?

– Щодня стежу за футбольними новинами: дивлюся спортивні YouTube-канали, читаю профільні сайти, аналізую інтерв’ю та аналітику. Це допомагає бути в курсі подій.

– Які навички хочеться опанувати найближчим часом?

– Останнім часом думаю про те, щоб серйозно взятися за монтаж. Це відкриє більше можливостей у створенні контенту.

– Як тобі вдається врівноважувати роботу, навчання, соціальні мережі та особисте життя?

– Буває складно, але я вчуся тримати баланс. Люблю працювати з дому, коли можна зосередитися й відновити сили. Також обожнюю барре – спорт допомагає знімати стрес. А в особистому житті – все стабільно: з хлопцем намагаємося цінувати час разом, особливо у вихідні.

"В одній листівці, окрім теплих слів для команди, були слова і для мене. Це виявилось дуже несподівано і надзвичайно приємно"

– Не секрет, що у футбольному середовищі бувають і "підкати". Хтось із гравців пробував фліртувати чи запрошувати поза робочим контекстом?

– У мене такого не було. Усі знають, що я у стосунках, більшість гравців також мають других половинок, тому між нами є лише робоче спілкування.

– Отримувала якісь несподівані подарунки чи повідомлення від фанатів? Що найбільше здивувало або розчулило?

– Так, був момент, який я пам’ятаю й досі. Минулого сезону на Арені Львів під час одного з матчів стояла скринька, куди вболівальники кидали листівки з побажаннями для команди. Ми з гравцем знімали відео, де він читає ці побажання. В одній листівці, окрім теплих слів для команди, були слова і для мене. Це виявилось дуже несподівано і надзвичайно приємно.

– Як жінка у футболі, ти, мабуть, інколи стикалася з особливим ставленням чи навіть упередженнями. Були ситуації, коли реагувати доводилося не лише професійно, а й по-жіночому?

– Є багато так званих "диванних критиків" у соціальних мережах, які досі не сприймають жінок у футболі серйозно. Спочатку я читала коментарі, якщо чесно, вони мене ображали, проте з часом я загартувалася і вже не реагую. Якщо ти цікава людям – хейт буде завжди, і це навіть певний показник того, що ти робиш щось помітне.

– Якщо описати клуб Рух у трьох словах – які це слова для тебе?

– Для мене Рух – це амбіції, постійний розвиток та мрії. Ну і, звісно, команда, яка відчувається як сім’я.