"Бути одне одному тихою гаванню": жона екс-оборонця Динамо про особливі обручки і кар'єру дипломата

"Просто спокійне і дуже тепле "так"

– Як ви познайомилися з Антоном? Чи здалося вам одразу, що між вами щось особливе?

– Ми познайомилися досить сучасним способом – через Instagram: Антон підписався на мене і першим написав. На той час ми перебували на відстані – він в Україні, я – за кордоном. Це був перший рік повномасштабної війни, коли особливо цінувалася щирість і підтримка. Наші розмови були легкими та приємними, ми спілкувалися щодня, часто годинами говорили телефоном. Незабаром я приїхала в Україну, і ми нарешті зустрілися наживо – це була справді довгоочікувана мить. Здавалося, що ми вже давно знайомі, хоча це було наше перше побачення в реальному житті. І тоді ми обоє відчули, що між нами справді щось особливе.

– Скільки ви вже разом і як усе змінювалося за цей час?

– Ми разом майже три роки, і за цей час багато що змінилося – були переїзди, нові виклики, різні етапи в Антоновій кар’єрі. Але що б не відбувалося зовні, всередині ми завжди залишалися командою. Ми вчимося один в одного, ростемо разом і підтримуємо у найважливіші моменти.

"Він каже, що я відьма": кохання голкіпера УПЛ, "залізничний роман", хто ревнує більше

– Що найбільше вразило вас у ньому на початку? Можливо, риса, якої не видно на полі?

– Мене дуже вразила його скромність. У ньому не було зверхності чи пафосу. Зовні він може здаватися спокійним і стриманим, але всередині – дуже чутливий, уважний і щирий. Це ті якості, яких не побачиш на полі, але які дуже цінні в житті.

– Чи був якийсь момент, коли ви зрозуміли: "Оце – мій чоловік"?

– Це не було щось одне, конкретне. Думаю, що це відчуття приходило поступово – через дрібниці, турботу, нашу комунікацію, підтримку. Воно ніби складалося з багатьох моментів: як він дивився на мене, як слухав, як був поруч навіть на відстані. І в якийсь момент просто з’явилася тиха впевненість: це моя людина. Без сумнівів, без пафосу – просто спокійне і дуже тепле "так".

– Чи цікавилися ви футболом до того, як познайомилися з Антоном?

– Спорт завжди був частиною мого життя ще з дитинства. А за кілька років до знайомства з Антоном саме зі світом футболу мене познайомила моя подруга – її родина була тісно пов’язана з цим видом спорту. Я поступово почала розуміти цю атмосферу, правила, емоції. Тож коли в моєму житті з’явився Антон, футбол уже не був для мене чимось далеким.

– Що для вас означає бути дружиною професійного спортсмена – це радше виклик чи привілей?

– Бути дружиною професійного спортсмена – це і виклик, і великий привілей водночас. Виклик – бо життя часто непередбачуване: матчі, тренування, переїзди, травми. Але це також і привілей – бачити зсередини світ спорту, бути поруч із людиною, яка живе своєю пристрастю, надихає своїм прагненням і силою волі. Для мене це унікально і дуже цінно.

"Цей день назавжди залишиться у моєму серці"

– Пам’ятаєте момент, коли Антон зробив вам пропозицію? Чи очікували ви цього саме тоді?

– Так, дуже добре пам’ятаю. Інтуїтивно я відчувала, що цей момент міг настати найближчим часом. Моє серце було наповнене приємно хвилюючим передчуттям. Проте, коли Антон зробив пропозицію, це було щось набагато глибше, ніж я могла уявити. Мене охопила неймовірна хвиля щастя і тепла – це був чудовий момент.

– Якою була ваша перша думка в ту мить? Емоції, які залишилися з вами назавжди?

– Моя перша думка була: "Це просто казково". Відчуття радості, хвилювання і вдячності переповнювали мене. Я відчула, що це початок нового важливого етапу в нашому житті. Цей момент залишився зі мною назавжди як один із найтепліших і найщасливіших спогадів – ніби світ зупинився, щоб дати нам час насолодитися цією неймовірною миттю.

– Як ви готувалися до весілля? Чи було важко поєднувати організацію зі звичним ритмом життя футболіста?

– Підготовка до весілля була водночас захопливою і складною. Адже Антон – професійний спортсмен, і його графік – це постійні тренування, виїзди, матчі. Іноді важко було знайти час і зосередитися на деталях, але ми справді працювали як команда. Я займалася організацією, а він завжди підтримував усі мої ідеї й давав поради, коли міг. Важливо було зберігати баланс, щоб весілля не стало для нас стресом, а залишилося радісною подією.

– Чи був якийсь особливий символ або деталь у вашому весіллі, що мала значення для вас обох?

– Так, для нас дуже важливими були наші обручки. Ми не просто вибрали їх разом – ми також зробили особливе гравіювання, яке має глибокий сенс для нас обох. Цей маленький, але дуже важливий знак став символом нашої любові, довіри та особистого зв’язку. Крім того, наші особисті клятви, написані від душі, зробили цей момент по-справжньому унікальним і пам’ятним.

– Хто більше переймався деталями – ви чи Антон?

– Я, напевно, була більш залучена до деталей – це природно, бо я жінка і люблю, щоб усе було зроблено гарно і зі смаком. Але Антон теж був поряд, уважно слухав мої пропозиції, плани, а також ділився своїми побажаннями та баченням. Його підтримка і бажання зробити цей день особливим для нас обох допомогли нам зберегти гармонію.

– Що найтепліше згадується з того дня?

– Найтеплішим моментом для мене залишається час обміну клятвами. Коли ми дивилися одне одному в очі і говорили слова, які йшли прямо з серця, – відчуття було неймовірним. Було зрозуміло, що це не просто офіційна подія, а початок нашої спільної життєвої історії. Атмосфера любові, щастя і близькості зібрала усіх навколо нас, і цей день назавжди залишиться у моєму серці, як найяскравіший спогад.

"Антон поговорив із тренером – і все стало ясно"

– Як ви згадуєте час, коли Антон ще був у системі Динамо? Що це за етап для вас обох – з точки зору очікувань і внутрішнього відчуття?

– Це був час великої віри – у клуб, у можливості, в майбутнє. Ми багато чого чекали, багато чому вчилися. Але з часом прийшло розуміння: іноді, щоб вирости, потрібно вийти за межі знайомої системи.

– Чи були в нього моменти, коли він відчував, що йому бракує шансів проявити себе? Як ви його підтримували у ці періоди?

– Були. І це нормально у командному спорті – коли ти рвешся в бій, але тебе не випускають. Я завжди нагадувала йому, ким він є: сильним, талановитим, гідним. Ми говорили про цілі, не про страхи.

– У 2023-му він перейшов в оренду до Зорі. Чи обговорювали ви це, як новий шанс? Якою була ваша внутрішня реакція на зміну команди?

– Ми побачили в цьому шанс не просто грати, а нарешті проявити себе на рівні, який відповідає його амбіціям – у чемпіонаті та в єврокубках. Це був ковток свіжого повітря і можливість показати, на що він здатен насправді.

– Під час виступів у Зорі Антон отримав ігрову практику, але згодом – травма. Як ви пережили разом цей період? Що стало найважчим?

– Найважче – бачити, як людина, яка живе футболом, змушена зупинитися. Але ми були командою. Я щодня нагадувала йому: це тимчасово, і ми повернемося сильнішими.

– Що допомагало вам залишатися сильними тоді, коли все наче зупинилося – і спортивно, і психологічно?

– Віра і розуміння того, що все має свій сенс. Ми багато говорили, планували, мріяли. Навіть у найтемніші моменти тримали фокус на світлі попереду.

– Після повернення з оренди, Антон покинув Динамо. Як він пережив цей етап? Якою була ваша роль поруч?

– Це був непростий, але важливий момент. Він попрощався з частиною свого футбольного шляху, щоб рухатися далі. Я була поруч із вірою в новий старт і нагадувала: зачинені двері – це не кінець, а перехід до чогось більшого.

– У вас тоді були інші варіанти, зокрема перегляд у Португалії. Ви обговорювали можливість переїзду за кордон? Чи було важко відмовитися?

– Так, ми розглядали варіант із Португалією – це був серйозний шанс. Обговорювали можливість переїзду, але для нас важливо було не просто змістити географію, а знайти місце, де Антон зможе стабільно грати і розвиватися. Відмовитися було непросто, але ми обрали шлях, який відповідав нашим пріоритетам.

– Чому саме Олександрія, зрештою, стала новим клубом? Що переконало – атмосфера, тренер, можливість стабільної гри?

– Це було про можливість. Про людей, які бачать у ньому гравця, а не просто прізвище в заявці. Антон поговорив із тренером – і все стало ясно: це наш новий старт.

– Наскільки для вас особисто цей перехід був важливим і навіть переломним?

– Для мене це був дуже хвилюючий момент – водночас невідомий і сповнений надій. Це був початок нового шляху, який ми проходимо разом – з усіма викликами і можливостями, що він приносить.

– Як ви влаштувалися в новому місті? Чи легко було адаптуватися? Можливо, вже маєте улюблені локації?

– Маленькі міста мають свою чарівність. Тут спокійно, затишно, є час на себе. Вже маємо улюблені кав’ярні, маршрути. І найважливіше – ми разом.

– Що для вас означає бути поруч із професійним футболістом саме у непрості перехідні моменти?

– Бути поруч у такі моменти – означає бути емоційною і моральною опорою, підтримувати його серцем і душею, щоб він відчував, що ніколи не сам.

– Які риси Антона в такі часи вас найбільше вражають?

– Його характер. Він мовчки переживає, але завжди рухається вперед. Його внутрішня сила – це те, що надихає і мене. Він справжній боєць, і це видно не лише на полі.

"Мала можливість пройти стажування в Міністерстві закордонних справ України"

– Яку освіту ви здобули і в якому напрямку наразі розвиваєтесь?

– Я здобула ступінь бакалавра в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Міжнародні комунікації" і наразі продовжую навчання на магістратурі за програмою "Зовнішня політика" в цьому ж закладі.

– Розкажіть про ваш досвід стажування в Міністерстві закордонних справ. Які висновки ви зробили після цієї практики?

– Так, нещодавно я мала можливість пройти стажування в Міністерстві закордонних справ України. Цей досвід став для мене надзвичайно цінним і сформував моє бажання спробувати розвиватися в сфері дипломатії та міжнародного співробітництва.

– Ви поєднуєте особисту кар’єру з життям у динаміці футбольного світу. Наскільки це складно і як вам це вдається?

– Так, водночас я є дружиною професійного футболіста, і наше життя тісно пов’язане з динамікою спорту – переїздами, матчами, постійним рухом. Це постійна зміна планів: сьогодні ти зосереджена на дипломній роботі, а завтра вже пакуєш валізи, бо чоловік підписав новий контракт. Тому для мене важливо вміти поєднувати особисті професійні амбіції з підтримкою кар’єри чоловіка та нашим сімейним життям. Це надзвичайна мотивація – розвиватися разом, підтримувати одне одного і не відмовлятися від власних мрій.

– Яку роль відіграє Антон у вашій професійній реалізації?

– Антон дуже підтримує мої амбіції – він завжди за те, щоб я розвивалася і йшла вперед. Для нього важливо, щоб я була щаслива і реалізовувала себе не лише як дружина, а й як особистість.

– Ви часто обговорюєте з ним свої цілі та плани?

– Так, ми часто обговорюємо мої плани і цілі – він завжди дає слушні поради і підбадьорює. Це для мене велика опора – знати, що поруч людина, яка вірить у мене і цінує мої зусилля.

"Мріємо про велику, щасливу і міцну сім’ю"

– Як ви зазвичай проводите час разом? Що для вас – ідеальний спільний день?

– Ми дуже цінуємо прості речі. Ідеальний день для нас – це коли немає поспіху, ми можемо разом приготувати сніданок, прогулятись на свіжому повітрі, поспілкуватися про все на світі. Іноді це перегляд фільму, іноді – спільна поїздка або вечеря у затишному місці. Але найголовніше – це відчуття спокою й радості від того, що ми поруч. Навіть у буденності ми знаходимо особливі миті.

– Чи маєте спільні ритуали, які підтримують зв’язок, навіть коли Антон у роз’їздах?

– У нас є один простий, але дуже важливий ритуал – ми завжди на зв’язку, навіть якщо у Антона щільний графік або він у роз’їздах. Обов’язково розмовляємо по відео перед сном, бо завжди хочеться побачити одне одного, поговорити, поділитися дрібницями дня. Навіть якщо це 5 хвилин – вони мають значення. Ці моменти допомагають зберігати відчуття "ми разом", незалежно від відстані чи обставин.

– Які риси Антона ви найбільше цінуєте в побуті, поза футболом?

– Я ціную в ньому доброту й уважність. Він завжди готовий допомогти в домашніх справах, інколи навіть несподівано пропонує приготувати вечерю або прибрати. Його легкість у спілкуванні і почуття гумору роблять повсякденне життя легшим і радіснішим.

– Чим для вас є підтримка в парі? Як ви її проявляєте?

– Підтримка для мене – це бути поруч у будь-яких обставинах, розуміти без слів і надихати рухатися вперед. Ми намагаємось бути один для одного тією "тихою гаванню", яка допомагає відновлювати сили й віру – це особливо важливо у періоди нестабільності через різні життєві обставини.

– Про що ви мрієте, як подружжя? Є якась ціль чи подорож, яку ще не здійснили?

– Мріємо про велику, щасливу і міцну сім’ю – це наша найголовніша ціль. Разом прагнемо кар’єрного успіху, адже кожен із нас хоче розвиватися і досягати нових висот. У майбутньому хочемо більше подорожувати, відкривати нові країни і створювати яскраві спільні спогади. Головне – жити в гармонії і бути щасливими поруч одне з одним.

– Як змінилися ваші уявлення про стосунки з часу знайомства?

– З часом я зрозуміла, що стосунки – це не лише про романтику, а передусім про партнерство, довіру й спільний шлях. На початку все здається легким і безтурботним, але справжня близькість з’являється тоді, коли ви разом проходите певні життєві обставини, підтримуєте одне одного у складні моменти і щиро радієте успіхам. Наші стосунки стали глибшими, зрілішими, і тепер я ще більше ціную той внутрішній зв’язок, який ми побудували.

– Що для вас найцінніше у вашій парі саме зараз?

– Найцінніше для мене зараз – це наше взаєморозуміння і внутрішній спокій, який ми даруємо одне одному. Ми навчились бути командою, де кожен підтримує і доповнює іншого. Знаємо, що можемо покластися одне на одного в будь-якій ситуації. І саме ця довіра, підтримка та щирість – фундамент нашої пари.

"Не вірю в кохання з першого погляду": нове життя екс-капітана Зорі, який пережив серцевий напад