"Коли я побачила, що він лежить на полі без свідомості...": історія кохання ведучої і голкіпера УПЛ

Про знайомство та стосунки

– Як ви з Вадимом познайомились? Чи це правда, що він чотири роки тебе добивався?

– Ми познайомилися через Instagram. Спочатку я не сприймала серйозно його наміри, оскільки мала певні стереотипи щодо футболістів та їхніх стосунків із дівчатами. Проте Вадим протягом кількох років давав зрозуміти, що йому цікаво зустрітися зі мною. Оскільки ми перебували в різних містах, а з початком повномасштабної війни я взагалі поїхала до Німеччини, ми не мали змоги побачитися. Після повернення до Рівного одного вечора я відповіла йому взаємністю, і через певний час ми почали зустрічатися.

"Таким я люблю його найбільше": ідеальні сирники Мацапури і кохання на тлі війни

– Що запам’яталося з перших місяців стосунків?

– Не можу сказати, що перші місяці мені чимось запам'яталися. Мабуть, усе було, як у більшості пар, коли люди тільки пізнають одне одного.

– Коли вирішили жити разом? Як це сталося?

– Це було восени минулого року, він відновлювався від травми і ми прийняли рішення, що хотіли б жити разом. Але потрібен був певний час, аби звикнути до спільного побуту.

– Чи ви були вже разом до того, як ти прийшла у Верес?

– Ми зустрічалися вже рік, перш ніж я приєдналася до Вереса. Я відвідувала кожен домашній матч, але тоді ще не думала, що колись стану частиною колективу "червоно-чорних".

– Ти тоді вже була знайомою з футболом?

– Я знала загальні речі про футбол, але не була настільки обізнаною. Звісно, на початку мені було важко, тому я намагалася вчитися. Вадим також підказував і допомагав зрозуміти основні моменти.

– Якими були твої перші враження від нього, як людини й футболіста?

– Перші враження: Вадим не був дуже балакучим співрозмовником, але з часом я зрозуміла, що йому потрібен час, аби звикнути до мене та почати довіряти. Насправді він той, хто розвіяв моє уявлення про інтелект футболістів та приємно здивував. Певний час я навіть боролася з ним, щоб він не тримав усе в собі, а, навпаки, ділився тим, що в нього на душі.

– Який загалом Вадим у повсякденному житті – вдома, без форми і камер?

– ​На тренуваннях і матчах він зовсім інший: навіть не говорить зі мною, повністю зосереджений на своїй роботі, і я це підтримую. Вдома він ніжний, люблячий хлопець.

– Що в ньому найбільше підкупило?

– Мене підкупило те, що він ніколи не кидає слів на вітер. Також я люблю його характер та цілеспрямованість. На його місці багато хто вже завершив би з футболом, адже не всі знають, що відбувається всередині спортивної кар'єри та через що потрібно проходити. Він завжди рухається до своєї мети. У цьому плані він для мене є прикладом.

– Як відреагувала, коли він перейшов у Ворсклу?

– З перших секунд я позитивно сприйняла цю новину, була щаслива за нього та щиро підтримала.

– Наскільки складно зараз підтримувати стосунки на відстані?

– На відстані нам не складно, оскільки кожен зайнятий своєю роботою, у кожного з нас є свої цілі, і ми цю ситуацію обговорили. Взагалі, хочу сказати, що у футболі рано чи пізно кожна пара стикається з відстанню. У цьому немає нічого страшного. Ми розуміємо, що через певний час знову будемо жити разом.

– Як часто бачитесь?

– Поки бачимося 1-2 рази на місяць.

– Чи не думала переїхати до нього?

– Ми розглядаємо таку можливість, але поки сезон не закінчиться, сказати щось конкретне важко. Проте, звісно, я б хотіла бути поруч.

– У вас було таке: кар’єра чи любов – обирай?

– Ні, не було. Він бачить і знає, як для мене важливо займатися улюбленою справою. Тому на сьогодні ми спокійно вирішили, що певний час будемо на відстані.

– У чому, на ваш погляд, сила вашої пари?

– Ми є підтримкою одне для одного. Як і в будь-якої пари, у нас бувають сварки та інші труднощі, але ми вчимося шукати компроміси, слухати та розуміти один одного.​

Поява у клубі

– Як ти потрапила у Верес?

– Після закінчення університету я вирішила працювати за спеціальністю, тому шукала роботу в медіапросторі. Оскільки Верес – це команда з мого рідного міста, я стежила за їхніми соціальними мережами, була знайома з гравцями, тому вирішила прийти на співбесіду і спробувати себе тут.

– Це була мрія чи спонтанне рішення?

– Це було спонтанне рішення, яке я досить швидко прийняла. Наразі дуже люблю свою роботу.

– Яким був перший день у клубі?

– Здається, це був домашній матч із Шахтарем, і я просто ходила та дивилася, як усе працює. Через переживання я навіть не запам'ятала його.

– Чи відчувала скепсис через те, що твій хлопець – футболіст?

– Ні, не відчувала. Багато хто з команди навіть не знав, що я чиясь дівчина. Я вважаю, що на роботі ми окремі одиниці: він – гравець, а я – його колега.

– Як це – вести матчі, коли твій хлопець стоїть на воротах? Було хвилювання, чи навпаки – впевненість?

– Коли він грав, я була впевнена, що все буде добре, бо знала, що він робитиме все можливе, викладаючись на повну. Водночас у душі я дуже переживала, адже розуміла, що голкіпер відіграє одну з ключових ролей у матчі. Звісно, переживання зашкалювали. У небезпечних моментах намагалася не дивитися.

– Який найемоційніший матч, коли він грав, а ти працювала?

– Це було минулого року в травні, під час матчу з Олександрією. Коли я побачила, що він лежить на полі без свідомості, спершу подумала, що це хтось інший, адже маю зір -3,25 (Сміється). Я не завжди добре бачу. Але помітивши, як лікарі надають допомогу, першою думкою було: "Тільки не зв'язки, не коліно". Адже пам'ятаю цю травму. Нікому не побажаю її пережити. Потім колеги порадили мені відійти в інше місце та не дивитися на це, оскільки я нічим не могла допомогти, а лише більше б переживала. Я знала, що лікарі нададуть необхідну та швидку допомогу. Але цей поєдинок я запам'ятала.​

– Чи говорив щось про твої ефіри – хвалив, критикував?

– Він не критикує. Він завжди каже правду. Так, як думає. Я прислухаюся та справді беру його поради до уваги.

– Що найбільше подобається у клубній роботі?

– Найбільше мені подобається те, що я залучена в історію, яка пишеться щодня, кожного матчу. Подобається, що постійно дізнаюся та навчаюся новим речам у цій сфері, а, відповідно, розвиваюся. Безумовно, я люблю цю роботу за емоції, які не зрівняти ні з чим.

– Який момент в особисто твоїй кар'єрі був найемоційнішим?

– Найемоційніший момент, який можу пригадати, стався минулого сезону, коли команда боролася за виживання і нам вдалося залишитися в елітному дивізіоні. Того дня я була надзвичайно щаслива.

Життя "до" і плани на майбутнє

– Яка в тебе освіта, чим займалась до Вереса?

– Навчалася я у Львові за спеціальністю "Міжнародна інформація, медіа".

– Хотіла завжди бути ведучою, чи це випадковість?

– Не думала, що буду ведучою. Більше думок було про SMM-content. Але наразі я також є дотичною до створення контенту футбольного клубу.

– Які найбільші виклики були на шляху до цієї ролі?

– Найважче було те, що не все виходило так, як я хотіла. Мені знадобився час, аби зрозуміти футбол, краще познайомитися з гравцями команди та не сприймати невдачі близько до серця. Я подолала це завдяки підтримці близьких і колег, які мені допомагали.

– Як поєднуєш роботу, особисте життя і відстань?

– Коли ми працювали в одній команді, то не афішували наших відносин. Кожен виконував свою роботу. Спочатку було незвично не бачити його в нашому колективі, але зараз я рада, що він перебуває там, де йому подобається. Це новий досвід.​

– Що тебе найбільше надихає зараз?

– Надихають люди, які мене оточують, а також історії тих, хто є для мене прикладом у власних досягненнях. Крім того, мене мотивують мої цілі та мрії.

– Як бачиш своє майбутнє – у медіа, біля футболу, чи, може, щось зовсім інше?

– Звісно, я б хотіла в майбутньому продовжити працювати в цій сфері, але планувати щось на далеке майбутнє важко. Я робитиму все можливе від себе, а далі побачимо, як складатимуться життєві обставини.

"Не вірю в кохання з першого погляду": нове життя екс-капітана Зорі, який пережив серцевий напад