Тренерська м'ясорубка в АПЛ: 9 історій про те, як спалити мільйони та вболівальницькі нерви

Англійська Прем'єр-ліга — це не просто футбол. Це гладіаторська арена для тренерів, де гільйотина завжди напоготові. Перед стартом сезону 25/26 усі ставили на те, що першою полетить голова Деніеля Фарке з «Лідса». Ще б пак, двічі виходив в АПЛ — двічі ганебно вилітав. Романтик, що мріє про футбол Клоппа без гравців Клоппа. Але сталося диво: «Лідс» не просто живий, а й показує зуби, тримаючись подалі від зони вильоту. Виявляється, іноді достатньо просто повірити в тренера. Шкода, що ця проста істина — рідкісний делікатес для більшості босів АПЛ, які цього сезону влаштували справжню криваву баню, відправивши у відставку аж дев'ятьох спеціалістів.

Але головним постачальником абсурду став «Ноттінгем Форест». Здається, власник клубу вирішив, що керувати командою — це як грати у Football Manager, тільки з реальними людьми та грошима. Спочатку він вигнав Нуну Санту, з яким команда минулого сезону ледь не заскочила в Лігу чемпіонів. Причина? Особиста неприязнь. Геніально!

На місце прагматика Нуну прийшов романтик Постекоглу, якому дали завдання будувати «Барселону» з гравцями рівня Чемпіоншипу. Сюрприз-сюрприз, нічого не вийшло. Анге швидко вказали на двері, бо команді, що тоне, потрібні не красиві комбінації, а банальні очки. А потім був ще й Шон Дайч, який стабільно набирав бали, але його теж звільнили. Бо... ну, бо це ж «Форест». Клуб, де звільнення тренера — це не рішення, а вид спорту. Три відставки за сезон — це не криза, це діагноз.

Не відставали й у Лондоні. «Тоттенгем» вирішив, що з Томасом Франком жити нудно. Так, команда не хапала зірок з неба, але трималася на плаву. Та босам захотілося драми. Вони її отримали в особі Ігоря Тудора, з яким «шпори» забули, як виглядає перемога, і встановили всі можливі антирекорди. Звільнення хорвата стало не просто порятунком, а актом милосердя. Тепер у фанатів є хоча б надія. Крихітна, як шанси «Тоттенгема» не вилетіти, але є.

А в «Челсі» своя драма. Вони прибрали Енцо Мареску, який витискав із цього складу 150% і навіть виграв Клубний чемпіонат світу. Чому? Бо тренер, бачте, захотів більшого, переріс амбіції клубу. І ось, наступного дня після звільнення його вже сватають у «Ман Сіті». «Челсі» втратив топ-спеціаліста, щоб... а справді, заради чого? Питання риторичне.

Звісно, були й логічні відставки. Грем Поттер у «Вест Гемі» та Вітор Перейра у «Вулвергемптоні» відверто не впоралися. Їхні команди виглядали безхребетно, а звільнення напрошувалися. «Вовки» навіть вгадали з таймінгом, давши новому тренеру час. Але є нюанс: навіть після цих «правильних» рішень обидва клуби продовжують борсатися на дні. Можливо, проблема була не лише в тренері, а в тому, що сам корабель давно прогнив?

І на десерт — історія з «Манчестер Юнайтед». Звільнення Рубена Аморіма спочатку виглядало спірним. Але потім прийшов Майкл Каррік. І сталося диво. Він не вигадував велосипед, а просто розставив гравців на правильні позиції. Фернандеш почав творити, Майну — диригувати центром, і «дияволи» раптом перетворилися на машину з набору очок. Виявилося, щоб «МЮ» перемагав, потрібен був не геній, а просто людина, яка не буде заважати. Це звільнення — найкращий доказ того, що іноді найпростіші рішення є найефективнішими.

Ось такий він, сезон 25/26. Карусель, де одні клуби стріляють собі в ногу, інші — в обидві, а треті випадково влучають у яблучко. Це нагадування, що в найбагатшій лізі світу гроші є, а от здоровий глузд — товар дефіцитний. І поки власники граються у всемогутніх богів, тренери продовжують йти на ешафот. Show must go on.