Заслужений втікач: як тренер збірної України проміняв Батьківщину на білоруські рублі
Біатлон у сезоні 2025/26: календар гонок Кубку світу та Олімпійських ігор - Champion.com.ua
Старший тренер збірної України зі спортивної гімнастики В'ячеслав Лаврухін таємно виїхав до Білорусі. Поки федерація б'є на сполох, а його учень шокований, випливає стара проблема – мізерні зарплати, які штовхають фахівців в обійми ворога.
У світі української гімнастики стався детектив із гірким присмаком зради. Старший тренер збірної, 62-річний В'ячеслав Лаврухін, просто зник. Перестав відповідати на дзвінки, ігнорував повідомлення. А потім, як у поганому шпигунському фільмі, сплив... у Білорусі, країні-поплічниці агресора.
Віцепрезидентка федерації гімнастики Стелла Захарова слів не добирає: «Мерзенний вчинок». За її словами, для Лаврухіна робили все, щоб він працював в Україні. А він, скориставшись своїм віком (за 60, тож виїзд вільний), тихо спакував валізи і поїхав. «Дорога в Україну йому має бути закрита пожиттєво», – рубає Захарова. І з нею важко не погодитись.
Але найболючішим цей удар став для його найвідомішого учня, Ігоря Радівілова, з яким вони працювали понад 20 років. Олімпійська бронза, медалі чемпіонатів світу та Європи – і раптом така новина. «Я сам був шокований... В мене навіть думок не було про таке», – розгублено коментує гімнаст. Це історія не просто про втечу тренера, а про особисту зраду людини, яка була майже наставником на все життя.
І тут на сцену виходить вічне питання: гроші. Захарова, хоч і засуджує вчинок, але кидає камінь в город Міністерства молоді та спорту. Мовляв, як втримати фахівця на зарплаті у 20 тисяч гривень, коли десь там, у «дружній» Білорусі, йому пропонують 5 тисяч євро? Звучить як спроба знайти логіку, але водночас і як діагноз усій системі. Поки країна бореться за існування, хтось спокійно рахує, де вигідніше продати свій «патріотизм».
Найсумніше, що покарати «заслуженого втікача» (звання Заслуженого тренера України він отримав у 2011-му) федерація не може. На відміну від спортсменів, для тренерів немає жодних «карантинів». Він просто поїхав. Історія Лаврухіна – це дзеркало, в якому відбилися і особиста ницість, і системна слабкість українського спорту, де вірність іноді коштує значно дешевше за білоруський контракт.
