Він ловив шайби, а зупинив собою ворожий уламок. Пам'яті чемпіона Дениса Пашинського

Два роки тому, 27 січня 2024-го, перестало битися серце чемпіона. Денису Пашинському було всього 45. Він, хто все життя був останньою лінією оборони на хокейному майданчику, став на захист усієї країни. І цей бій, на жаль, виявився для нього останнім.

Згадайте 1999 рік. Словацький Попрад, Всесвітня універсіада. Збірна України з хокею сенсаційно бере золото, а у воротах стоїть він — Денис Пашинський. Разом з Олександром Федоровим вони були тією стіною, об яку розбивалися атаки суперників. За ту перемогу він, київський вихованець «Крижинки», отримав звання майстра спорту міжнародного класу. Були в його кар'єрі й медалі чемпіонату України з «Донбасом» та «Києвом», і бронза Універсіади-2001. Він знав смак перемог.

А влітку 2022-го смак життя змінився на присмак пороху. Воротарську амуніцію довелося змінити на піксель бійця 101-ї окремої бригади охорони Генштабу. Замість крижаної арени — брудні бліндажі на різних напрямках фронту. Замість шайб, що летять зі швидкістю 150 км/год, — мінометні обстріли.

Фатальний день настав близько 20 січня 2024 року. Ворожа міна. Обвалений бліндаж. Важке поранення. Його евакуювали до Дніпра, де лікарі цілий тиждень відчайдушно боролися за життя чемпіона. Здавалося, він, як і на льоду, вистоїть. Але рани виявилися надто важкими. 27 січня Денис помер.

Свій останній спочинок він знайшов у Білій Церкві, поряд із мамою. Чемпіон, який ловив шайби, а загинув, захищаючи нас від смертоносного металу. Схилімо голови.