"Собачка Дінка виносила нам обручки": форвард Карпат познайомився зі своєю дружиною під псевдонімом

– Взаєморозуміння, підтримка та спільний розвиток у майже однаковій сфері діяльності. І, звісно, маленькі щоденні моменти, які створюють відчуття затишку й комфорту разом.

"Робив від себе максимум, аби закріпитися в першій команді"

– Ви пам’ятаєте Ярослава ще в юнацькій та молодіжній команді Карпат. Яким він був у той час – більше мрійником, чи вже серйозно налаштованим на футбол?

– Так, ми почали зустрічатися ще за часів, коли він грав у Карпатах. Скільки я знаю Ярослава, він завжди віддавався своїй справі на всі 100% – ще тоді, у 16 років. Він відрізнявся від своїх однолітків, бо завжди був серйозно налаштований, чітко знав, чого хоче від життя і як планує досягти своєї мети.

– Наприкінці травня 2020 року його почали залучати до тренувань із першою командою. Як він реагував на цю довіру?

– Звичайно, він почав старатися ще більше, щоб не підвести команду й тренерів. Робив від себе максимум, аби закріпитися в першій команді.

– У червні 2020-го він уперше потрапив до заявки на матч Прем’єр-ліги проти Львова. Навіть якщо тоді просидів на лаві, це було для нього важливим кроком?

– Звичайно. Думаю, це важливий етап для кожного молодого футболіста, який переходить із юнацького футболу в дорослий.

– Шостого вересня 2020 року – дебют за основу Карпат у Другій лізі проти Поділля, повний матч у старті. Якими були його емоції тоді, і як ви його підтримували?

– Чесно, не дуже вже пам’ятаю цей момент.

– Загалом у вересні-жовтні він відіграв десять матчів у Другій лізі. Що цей етап дав йому, як футболісту й вам, як парі?

– Ярослав уперше відчув, що таке грати на дорослому рівні. Думаю, він здобув цінний досвід і більшу впевненість на полі.

"Для Ярослава, як для молодого футболіста, було важливо використовувати будь-які шанси, незалежно від дивізіону"

– У жовтні 2020-го Ярослав перейшов у Рух. Як ви обговорювали цей крок удвох? Це було радше хвилювання чи гордість?

– Це був для нього новий виклик, адже до цього він грав лише в одній команді. Особисто я зраділа, бо розуміла, що він залишиться поруч зі мною у Львові. Тоді мені було всього 15, і я точно не кинула б навчання, щоб переїхати з ним в інше місто.

– Спочатку він виступав за юнацьку й молодіжну команди Руху. Як переживав цей період очікування на свій шанс у першій команді?

– Він спокійно робив усе від себе залежне й чекав свого шансу, який у результаті наполегливої праці здобув.

– Восьмого березня 2021 року відбувся його дебют у Прем’єр-лізі проти Десни. Наскільки це був визначальний день для вас обох?

– Я чітко пам’ятаю цей день. Матч відбувався на стадіоні СКІФ. Було дуже приємно побачити його на полі вже на такому дорослому рівні.

– Паралельно він грав за Рух-2 – спершу в обласному чемпіонаті, а з 2023-го і в Другій лізі. Чи важко було балансувати між елітним рівнем і матчами на нижчих щаблях?

– Це все ігрова практика й досвід. Для Ярослава, як для молодого футболіста, було важливо використовувати будь-які шанси, незалежно від дивізіону.

"Ярослав не забив з двох метрів у порожні ворота. Ми жартуємо, що він зробив це спеціально, аби воротар не образився"

– У складі Руху він пройшов шлях від епізодичних виходів до сезону, де провів понад 20 матчів і забив кілька важливих голів. Яким ви бачили його дорослішання, як футболіста?

– Я бачила, як Ярослав поступово зростав і набирався впевненості. Він перестав боятися брати на себе відповідальність у важливих ігрових моментах. Його праця та старання за всі ці роки не були марними – вони дали йому стабільність і віру в себе.

– Які матчі за Рух найбільше врізалися вам у пам’ять: перемоги, поразки чи, можливо, якийсь особистий гол?

– Особисто для мене завжди були пам’ятними матчі зі Львовом, Зорею та Кривбасом.
Зі Львовом – один із його перших матчів. Він вийшов на поле й уже за кілька хвилин отримав червону картку. Із Зорею провів дуже сильний поєдинок: забив гол і віддав гольову передачу.

А матч із Кривбасом не забуде, мабуть, ніхто – Ярослав тоді не забив з двох метрів у порожні ворота. Ми жартуємо, що він зробив це спеціально, аби воротар не образився. Тоді він був дуже засмучений, але зараз згадуємо цей епізод із усмішкою.

– Як ви разом справлялися з важкими моментами – травмами, невдачами, критикою?

– Ми завжди розуміли, що це невід’ємна частина футболу й життя професійного спортсмена. Кожна травма, критика чи невдача перетворювалася на додаткову мотивацію. Інколи я намагалася його відволікти жартами, інколи просто мовчки була поруч, а часом і сварила, але ніколи не залишала наодинці з проблемами.

"У Карпатах він і надалі буде старатись робити від себе все можливе, щоб викладатись на повну і виправдовувати очікування вболівальників"

– Літо 2025 року стало особливим – Ярослав повернувся в Карпати. Як він приймав це рішення і що воно для нього означає?

– Рішення було зваженим і продуманим. Ярослав хотів відчути себе потрібним команді та допомогти Карпатам досягати нових вершин. У Карпатах він і надалі буде старатись робити від себе все можливе, щоб викладатись на повну і виправдовувати очікування вболівальників.

– Наскільки символічним для вас виглядає цей крок: знову грати за клуб, у якому він починав?

– Звичайно символічно, адже це нагадування про початок його карʼєри і можливість віддати клубу частину того, що він отримав тут.

– Чи можна сказати, що для нього "всі дороги ведуть у Львів"?

– У певному сенсі, дійсно, він повертається туди, де його шлях розпочинався. У Львові ми відчуваємо себе вдома, серед людей і атмосфери, як надихає грати на максимум.

"Вірю, що в нього ще буде шанс отримати виклик до збірної вже на дорослому рівні"

– Ще у 2017 році він дебютував у юнацькій збірній України U-16 у матчі проти Італії. Чи розповідав вам, які враження мав тоді?

– Спілкувались про це. Для нього це був перший серйозний досвід представляти країну і відчуття відповідальності, яка надихала рухатись лише вперед.

– Наскільки важливим для нього був цей досвід – відчуття, що він може представляти країну?

– Гра за юнацьку збірну дала йому розуміння власного потенціалу змалку і показала, що він здатен конкурувати на міжнародному рівні.

– Ви вірите, що тепер, маючи більше досвіду, у нього ще буде шанс отримати виклик до збірної вже на дорослому рівні?

– Так, я вірю в нього. Праця ніколи не пропадає дарма, потрібно продовжувати набиратись ігрової стабільності і показувати себе на полі. Досвід, який він буде здобувати: падіння, злети, перемоги і невдачі обовʼязково додадуть йому ще більшої впевненості для виконання цієї цілі.

– Якими ви бачите найближчі кілька років, як сім’я?

– Ми бачимо їх, як час для спільного зростання і самореалізації. Плануємо підтримувати один одного, долати труднощі і створювати спільні спогади, які залишаться на все життя.

"Мріємо про повернення нормального життя для всіх"

– Чи будуєте плани щодо дому, подорожей, можливо – дітей?

– Подорожі, дім і діти – це все є частиною нашої спільної мрії. Але якщо говорити про найближчі роки, то це більше про реалізацію наших планів: Ярослава – як футболіста, мене – як тренера.

– Які у вас є спільні мрії поза футболом?

– Багато подорожувати, набиратись нових вражень і крутих емоцій, які залишаться в памʼяті.

– А у футболі: чи є конкретна мета, якої Ярослав хоче досягти, і як ви плануєте підтримувати його на цьому шляху?

– Звичайно, є конкретна ціль. Стати сильним і стабільним гравцем, продовжувати рости і показувати себе на дорослому рівні. І я допоможу йому рухатись до цієї мети крок за кроком.

– Чи обговорюєте ви варіант переїзду за кордон, якщо з’явиться пропозиція від іноземного клубу?

– Зараз ми живемо реальністю і перебуваємо у Карпатах. Тому Ярослав буде прогресувати і демонструвати свій потенціал найближчим часом тут. А там вже час покаже. Переконана, що далі будуть відкриватись нові можливості, які допоможуть розвиватись ще більше.

– Яке ваше головне бажання – як для нього, так і для вас двох разом?

– Найбільше наше бажання – це мир і закінчення війни. Щоб люди могли спокійно жити, будувати майбутнє і радіти кожному дню. Мріємо про повернення нормального життя для всіх.

"Любов на відстані": кохана Кінарейкіна про його перші дні у Вільяреалі, найбільший бонус і BMW