"Любов на відстані": кохана Кінарейкіна про його перші дні у Вільяреалі, найбільший бонус і BMW

– Яно, як ви дізналися про трансфер Якова до Вільяреала і якою була ваша перша реакція?

– Я дізналася про інтерес до Яші, коли ми були вдома. Він сказав, що можливий такий розвиток подій і попросив мене бути до цього готовою. Але одразу попередив, щоб я не будувала завчасних очікувань, бо це ще не точно – лише попередній інтерес. Щоб потім не було розчарувань, бо я дуже часто живу у фантазіях. Реакція була і шоковою, і радісною – Яків заслуговує на це, як ніхто інший. Я щиро зраділа, що його важка праця нарешті перетворилась на такий подарунок долі.

– Чи обговорював він із вами це рішення? Наскільки важливою була ваша думка?

– Так, ми це обговорювали. Думаю, що Яша просто знав: я дуже хотіла жити саме в Іспанії – була там двічі й залишилась під враженням від цієї країни. Але що стосується його футбольних рішень – я не втручаюся. Не вважаю, що маю право давати поради в тому, у чому не спеціалізуюсь. Він сам знає, що краще для нього і для нас.

В УПЛ грає голкіпер-журналіст: відкладає гроші на Mercedes, перечитав Дена Брауна, хоче на Маракану

– Ви поки ще не переїхали до нього. Чому? І чи є вже орієнтир, коли це станеться?

– Поки ще ні, бо загалом не було чіткої картини нашого "літа". До того ж я працюю у двох містах, переважно в Ужгороді, і не могла просто чекати, поки пазл остаточно складеться. Моя робота вимагає ясності та стабільності, тому причина – винятково в обставинах. До вересня в мене тут ще багато справ – робочих, побутових і особистих. Як тільки з усім впораюся – нарешті зустрінемось.

– Що для вас найскладніше в розлуці? А що, навпаки, зміцнило ваші стосунки?

– Найскладніше – це просто бути не разом. Я – тривожна людина, мені важливо, щоб коханий був поруч. Звикла, що після роботи ми проводимо вечори разом, люблю готувати для Яші, наші спільні вихідні, коли можемо цілий день просто "повалятись" удома. Дуже важко без уваги, тепла і його присутності в складні моменти. А от що зміцнило – це, мабуть, любов на відстані. Емоції накопичуються, і коли нарешті бачишся – це щось особливе. Також відчутно зросла довіра одне до одного.

– Чи бачите себе поруч із ним у новому місті? Уявляєте спільний побут в Іспанії?

– Так, звісно. Хоча "спільний побут" – це, мабуть, трохи гучно сказано. У Якова зараз адаптація, багато роботи, інший рівень навантажень, тому побут, ймовірно, буде повністю на мені.
Я теж проходитиму період адаптації, поки без роботи – але ми впораємось.

– Як, на вашу думку, Яків адаптується до нового середовища? Він швидко звикає до змін, чи має сталі звички, які бере зі собою?

– Він досить швидко адаптується до всього нового. Не можу сказати, що має якісь незвичні або незмінні звички. Єдине, що його трохи здивувало – це те, що в Іспанії майже все зачинено у неділю. Можливо, ще трохи складно з ідеальною комунікацією іспанською, але загалом – нічого критичного.

– Як у нього з іноземними мовами? Чи були вже кумедні ситуації з іспанською?

– Він дуже розумний, знає кілька мов. Зараз доводить іспанську до ідеального рівня – у такому середовищі це буде легко й швидко. Кумедних історій поки що не чула (Усміхається).

– Що він розповідає вам про Іспанію: побут, команду, тренування, людей? Що, на вашу думку, стане найбільшим викликом у першому сезоні? А що – найбільшим бонусом?

– Перше, що він сказав – що без мене в побуті дуже важко (Сміється). А от від команди, тренувань, атмосфери він у захваті, зараз ще "вливається" Найбільшим викликом буде адаптація до нового темпу, нових людей, вимог. Рівень в Іспанії зовсім інший, ніж в Україні – він це одразу помітив. Але я впевнена, що Яків усе здолає, і я йому в цьому допоможу. А найбільший бонус – це новий статус, більше впевненості в собі і великий крок уперед у кар’єрі.

– Ви – професійний візажист. Як поєднуєте свою роботу з таким нестабільним графіком коханого-футболіста?

– Спочатку було дуже важко, особливо при першому переїзді – я мала стабільну й улюблену роботу, і рішення переїжджати далося непросто. Потім я взяла паузу в Дніпрі. А от коли переїхали до Львова, стало набагато легше – я знову змогла активно працювати. Останній рік я максимально сконцентрувалась на роботі.

Яків завжди підтримував і ставився з розумінням, але морально це був непростий період. Зараз розумію, що за кордоном із цим буде складніше, тому поки не будую ілюзій щодо швидкого пошуку роботи. Зроблю невелику паузу, щоб зрозуміти й проаналізувати новий ринок.

– Яку роль у вашому житті відіграє незалежність і власна справа?

– Коли ми тільки почали зустрічатися, для мене на першому місці були незалежність і робота. Та нещодавно моє ставлення трохи змінилося – ми зробили акцент на кар’єрі Якова. Якщо обоє постійно в роз’їздах – стосунки не матимуть майбутнього. Хтось має йти на жертви, і зараз це я. Але я завжди хочу займатись візажем і викладанням – хоча б як творчістю. Бо якщо жінка просто сидить удома, без справи чи хобі, чоловікові швидко стане нецікаво. Яків теж змінив моє уявлення про незалежність – показав, яким має бути справжній чоловік. Хоч йому лише 21, але він уже дуже зрілий у ставленні до життя.

– Розкажіть про свою маленьку мрію, яку вже втілили – придбання BMW. Що це для вас означає?

– Я з дитинства любила автомобілі. Коли здала на права, мріяла про BMW. Батьки втілили цю мрію, але авто було не зовсім тим, чого я хотіла. Тато хотів трохи "провчити" мене, бо я не завершила навчання за кордоном. Машина була маленька, старенька й проблемна – але саме вона прищепила мені любов до авто й швидкості. Відтоді я бачила лише BMW як наступну ціль. Після року їзди я поставила собі за мету – мати нову машину. Через переїзд до Дніпра мрія згасла – не було хорошої роботи.

Потім я зосередилася на роботі в Ужгороді, рік працювала між двома містами. Було важко, але фінансово успішно. Продала старе авто – це було важко морально, процес затягнувся майже на рік. Були вигорання, агресія, складнощі у стосунках через мій стан. Якби не підтримка Якова – нічого б не було. Він частково допоміг фінансово з власної ініціативи. Це було "вау", бо до цього мені ніхто ніколи не допомагав. Тож ця покупка – не лише мрія, а й доказ собі та іншим, що я змогла. Це відповідь родичам, які постійно питали, коли ж я знайду "нормальну" роботу за дипломом.

– Які ще цілі ставите перед собою, окрім любові та підтримки?

– Фінансова ціль – поки що секрет. Наразі хочу трохи відпочити від роботи й зосередитися на створенні сім’ї. Відчуваю, що готова до цього. Хочу стабільності, серйозності, "остепенитися".

– Який момент із ним згадуєте найчастіше, коли сумно або бракує його поруч?

– Всі моменти літа 2023 року. Це початок наших стосунків – спонтанних і неочікуваних. Перша доставка квітів, яку мені ніколи раніше не робили. Наші посиденьки з його друзями, які тоді також грали в Ужгороді. Ті емоції й почуття з самого початку.

– Що для вас зараз є проявом справжньої любові – на відстані, в буднях, у невидимих деталях?

– Постійне спілкування. Я дуже люблю, коли Яків пише мені повідомлення про любов і наше майбутнє. Це тримає.

– Яку фразу, сказану ним, запам’ятали назавжди – не гучну, а буденну, але вашу?

– "На все свій час. І якщо щось сталось – значить, так мало статись". Я – тривожна людина, яка хоче все контролювати. І спершу ця фраза була для мене незрозумілою. Але тепер часто до неї повертаюся.

– Коли переїдете до Іспанії – яка річ із дому точно буде з вами у валізі?

– Моя валіза з косметикою – це точно. Ну і, звісно, золота приставка Яші (Сміється). Загалом ми не беремо багато речей з України. Побутові речі взагалі не веземо – це не має сенсу. Там почнемо все з нуля.

– Уявіть, що про вас і Якова знімають короткий документальний фільм. Який був би слоган?

– Напевно: "Несподівана несподіванка". Я не сильна у слоганах (Сміється).