"У дім влучив дрон": як виживали в Одесі без зарплати – дружина футболіста Янакова

"Навіть коли сварилися – завжди були на зв’язку"

– Розкажіть, будь ласка, як ви познайомилися з Денисом. Якими були перші враження, і що з часом змінило ваше ставлення до нього?

– Ми познайомилися в Інстаграмі – він написав мені смс. Я не одразу відповіла. Потім побачила, що знову написав у запитах, – вирішила відповісти. Спочатку я подумала, що це просто спілкування, бо, як він тоді сказав, йому було 22, а мені – 24. Я подумала: "Ой, просто як з другом, не більше", – бо різниця у віці, я ж старша. Але потім, після того, як ми списалися, то щодня переписувалися, він постійно дзвонив.

Я трохи була в шоці, бо він узяв напором. З того моменту не було жодного дня, щоб ми не спілкувалися. Навіть коли сварилися – завжди були на зв’язку. До речі, тоді він ще був у Зорі та жив у Запоріжжі.

– Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що це – серйозно і надовго? Що стало переломним?

– Згодом ми вперше зустрілися в житті у Туреччині. Він майже одразу освідчився в коханні.

"Коли він забив, я подумала: "Мій хлопчик". Танковського підставив клуб УПЛ, але кохана була поруч

– У яких містах вам довелося жити разом із Денисом і що найбільше запам’яталося з кожного місця?

– Ми проживали в Києві. З ним я жила тільки після початку війни – в Європі, під Прагою.
Також в Одесі, коли була вагітною. У Рівному, коли він був в оренді у Вересі, я з ним не мешкала – залишалася в Києві. У мене є робота і, на жаль, я не можу гастролювати за чоловіком, як це роблять деякі інші жінки футболістів.

– Як ви адаптуєтеся до нової реальності кожного разу, коли чоловік змінює клуб? Які ритуали чи звички допомагають?

– Переїзди та адаптація – це складно для нашої пари. На жаль, я не дуже мобільна в цьому плані. Зібрати валізи та переїхати в інше місто просто так – не можу. У нас уже є сім’я, дитина, моя кар’єра. Але ми знаходимо компроміси.

– Хто у вашій парі більш схильний до спонтанних рішень і як ви домовляєтесь щодо побутових речей?

– Чи можна сказати, що я спонтанна? Ні! Денис, напевно, також – ні. Ми завжди спілкуємося і знаходимо компроміси.

– Які риси Дениса, як партнера, найбільше підтримують вас у моменти невизначеності або змін?

– Дуже великим плюсом є те, що він розуміє: моя кар’єра також цінна для мене.

"Денис уже розуміється в косметології приблизно так, як і я у футболі"

– З появою дитини змінюється все – від пріоритетів до погляду на життя. Чи змінився Денис, як чоловік і тато, після народження первістка?

– Як мені здається, батьківство нас зблизило – як і більшість пар. Денис дуже допомагав із перших днів. Був із нами в пологовому. Робив усе, що потрібно було – навіть підгузки змінював.
Він гарний батько. Дуже хотів донечку – і казав, що впевнений: буде дівчинка, хоча я думала, що це буде хлопчик. Ми були неймовірно щасливі, коли дізналися, що це дівчинка. Інколи мені здається, що він більше приділяє уваги та часу нашій донечці, ніж я. Він дуже турботливий батько.

Я знала, що він буде саме таким, ще тоді, коли у нас з’явилася собачка Кікі – бо він носився з нею, як з принцесою: гуляв виключно з нею, купав, годував…Тому я була абсолютно спокійна щодо того, яким він буде татом.

– Який спільний момент із дитиною став для вас найбільш зворушливим?

– Найзворушливішим для мене був день народження Ніколь – коли мені її поклали на груди після пологів. Це неможливо описати словами – те щастя й ту любов, яку відчуває жінка після появи довгоочікуваної дитини та цієї першої зустрічі. Я ніколи не думала, що можу так любити. Навіть більше, ніж себе. Хоча я ще та егоїстка.

– Ви позиціонуєте себе як косметолог і фахівчиня, що займається організацією пластичних операцій за кордоном. Як саме виглядає ваша щоденна робота в обох напрямах?

– Я працюю в напрямку косметології та медичного туризму десь із 2018 року. Я дуже довго йшла до того, щоб на сьогоднішній день мати стільки пацієнтів та таку довіру. Мені завжди подобалась сфера косметології – творити красу та робити жінок щасливими. Я дуже багато працюю, і це вже стало стилем мого життя. Я не уявляю свого життя без самореалізації та саморозвитку. Це – я.

– Як ви поєднуєте високий рівень відповідальності в роботі з динамічним футбольним життям чоловіка? Де той баланс?

– Поєднувати сім’ю, роботу, бути мамою і коханою дружиною – це нелегко, скажу чесно. Часу максимально не вистачає. Але я намагаюся бути максимально корисною і продуктивною у всіх напрямах – наче виходить (Сміється). Ну і, звісно, – дякую за розуміння мого чоловіка, бо я можу не приготувати вечерю просто через те, що банально не маю на це сил. Але він не ображається і все розуміє. Денис каже, що я не можу прожити без роботи – навіть інколи свариться через те, що я багато часу проводжу там. Але він сам постійно у футболі, тому ми поступаємося одне одному.

– Наскільки Денис залучений або обізнаний у вашій сфері? Ділитесь із ним робочими моментами, чи навпаки – розділяєте простори?

– Денис уже розуміється в косметології також (Сміється). За 4 роки наслухався від мене...
Звісно, не на всі 100%, але десь приблизно так, як і я у футболі.

"Ми не були готові до такого трансферу"

– Час у Поліссі – особливий період для Дениса, адже саме з цією командою він вийшов у Премʼєр-лігу. Як це сприймали ви, як його найближча людина?

– Полісся – це класний період. Я люблю цей клуб, із ним пов’язані дуже приємні й світлі спогади.
Тоді, в принципі, у нас і почалося сімейне життя.

– Що ви відчули, коли стало зрозуміло, що вихід до УПЛ – реальність, а не мрія?

– У Дениса був справді гарний період у футболі – вони вийшли з Першої ліги в УПЛ.
Це додало стабільності та впевненості в завтрашньому дні.

– Житомир – не надто футбольне місто, але амбітний проєкт. Як ви жили там? Чи почувалися частиною великої історії?

– Ми мешкали у Києві, тому я не жила безпосередньо в Житомирі. Але все одно відчувала себе частиною того великого етапу.

– Перехід до Вереса був неочікуваним. Як вам повідомили про рішення і як швидко ви зреагували?

– Ми не були готові до такого трансферу. Це була оренда на пів року.

– Чи не виникало тоді внутрішнього опору – мовляв, ще одне нове місто, ще одна адаптація?

– Я не мала змоги жити з ним у Рівному – він проживав там сам. Але часто приїжджав додому.
Перенесли нормально, але я не була в захваті – з огляду на сімейні обставини.

"Чорноморець похитнувся ще взимку"

– В Одесу зазвичай приїжджають із натхненням: місто тепле, футбольне, з настроєм. Якими були ваші очікування від нового етапу в Чорноморці – і як усе складалось насправді?

– Так, потім була Одеса. Ми періодично жили там разом, але мені ближче до душі мешкати у Києві. В Одесі я не хотіла б жити – це класне місто, але не моє.

– Одеса стабільно перебуває під обстрілами – дрони, балістика, нічний терор. Як вам жилося в такій реальності й що найбільше давалося взнаки у повсякденності?

– На той момент у Києві було спокійніше. Але зараз – навпаки. До речі, коли я вже повернулася до Києва, в будинок, де ми жили в Одесі, влучив дрон. На щастя, нас там уже не було.

– У першій частині сезону Чорноморець виглядав переконливо. Коли, на вашу думку, усе почало хитатись?

– Як на мене, Чорноморець похитнувся ще взимку. Було важко…

– Певний час вболівальників узагалі не впускали на стадіон. Коли їх нарешті повернули – чи змінилась атмосфера? Як це відчувалось гравцю і родині?

– Про це не можу сказати точно, бо я не була присутня на останніх двох матчах. Але з того, що бачила – Одеса дуже любить футбол.

"Я маю свій дохід, тому ми не померли з голоду"

– Наскільки сильним був тиск через фінансові затримки, невизначеність? Чи обговорювали це вдома?

– Я ніколи не думала, що таке може бути – щоб футболісти грали чотири місяці без зарплати.
Можливо, я далека від футболу, але для мене, як і для більшості людей, у пріоритеті – фінансова стабільність. На щастя, я маю свій дохід, тому ми не померли з голоду. Але якраз перед народженням Ніколь був саме цей період…

– Чи розглядає Денис водночас варіанти зміни клубу? Можна запитати прямо: чи шукає нову команду, і наскільки серйозні на це наміри після завершення контракту з Чорноморцем?

– На жаль, наразі ми не можемо нічого сказати про майбутнє, бо в нього ще чинний контракт.
Але сподіваємося, що всі сторони будуть задоволені. Дай Боже – і наша сім’я зокрема.

– Ви почуваєтесь жінкою футболіста, чи все ж це лише частина вашої ідентичності?

– Я – жінка футболіста, бо мій чоловік – футболіст. Але я багато чого досягла в цьому житті сама – завдяки власній карʼєрі в косметології. У мене дуже багато напрямків: косметологія, медичний туризм, особистий бренд косметики. Я – співвласниця бренду. А вже потім – жінка футболіста.
Я не кричу про це й не хизуюся цим.

– Як ви оцінюєте останні кілька років спільного життя – більше викликів чи більше перемог?

– Було дуже багато викликів. І водночас – перемог. Виклики – це добре. Життя дуже складне, але завжди настає ранок після темної ночі.

– Яка фраза, цитата чи думка для вас – життєвий орієнтир?

– Як би банально не звучало, але: "Якщо так відбувається – так треба й повинно бути.
Усе, що не робиться – все на краще".