Українська чемпіонка Паралімпіади викидала у смітник їжу з фастфуду: "Погладшали на 7 кілограмів"

Оксана зазначила, що такі речі дарують атлетам позитивні емоції та розслаблюють перед змаганнями. Проте смачна та безкоштовна їжа в селищі негативно вплинула на українських спортсменів на Іграх-2000 у Сіднеї.

Зірка збірної України зізнався, чому не приїжджає додому: "Сумую за цим"

"Після Ріо-2016 один із фастфудів перестав бути спонсором Олімпійських і Паралімпійських ігор. Для когось це розчарування, а для когось дуже добре. Він був безкоштовним, як і все в олімпійських і паралімпійських селищах.

Зазвичай, там усе безкоштовне для атлетів, але тренери, масажисти та лікарі не мають таких послуг. У Пекіні-2008 я вперше побачила всі ці брауні, фраппе. Тоді в Україні такого ще не було. Мені здавалося, що це щось таке "Вау".

Це було неймовірно, тому що такі відкриття дарують спортсменові позитивні емоції, розслаблюють його. Бо на змаганнях усі ходять напружені", – зауважила спортсменка.

За її словами, добре, що таке тоді було.

"Перед тим, як їхати на Паралімпіаду, тренери нас попереджали, що треба стежити за вагою. Вони розповідали, що 2000 року команда приїхала на Ігри в Сідней, а там була неймовірна кухня, дуже все було смачно, і спортсмени набрали 5 – 7 кілограмів.

А це було ще до змагань, тому що ми зазвичай приїжджаємо десь за тиждень до початку. І от, вони понабирали по 5 – 7 кілограмів, що стало шоком для тренерів. Відтоді навіть на чемпіонатах світу, Європи тренери просили контролювати це все.

Зараз покоління спортсменів змінилося, у нас є багато того, що і за кордоном. А тоді, у 2000 році, люди ледь не вперше виїхали з України й ніколи такої їжі не бачили, я розумію їх", – додала Оксана.

Однак українка каже, що ніколи не могла їсти перед змаганнями через емоції та хвилювання, тож інколи їй доводилося викидати їжу з фастфуду.

"Зараз уже всі за собою стежать, знають, що їм можна їсти, що ні, а тоді легкоатлети набрали вагу і це був нонсенс. Наприклад, у мене такий стан перед стартом, що я взагалі нічого не можу їсти через емоції та хвилювання. Я брала їжу, щось надкусила і викидала в смітник.

Там дівчинка так подивилася на мене і каже: "Ти що це все викинеш і не доїси?". Я кажу: "Та ні, не можу, не лізе". У неї було таке обличчя здивоване.

Зараз я вже розумію, що в мене був такий стан, я вже не експериментую, просто чекаю до першого фіналу, до першої медалі чи не медалі, і воно відпускає. Я вже вивчила свій організм, тому вже не переводжу так продукти, як колись", – підсумувала Ботурчук.