Епоха скінчилася. Український футбол прощається з Містером, який навчив нас і перемагати, і ненавидіти

Сьогодні український футбол осиротів. Здається, навіть офіційний сайт УАФ, публікуючи сухий некролог, не до кінця усвідомив масштаб втрати. «На 81-му році життя… після тривалої хвороби…» — ці канцелярські фрази губляться на тлі того, ким насправді був Мірча Луческу. Він був не просто тренером. Він був епохою. Епохою великих перемог, гучних скандалів, бразильської самби на донецьких териконах і тихої, майже диктаторської влади у роздягальні.

Тринадцять років у «Шахтарі». Тільки вдумайтесь у цю цифру. Він прийшов у команду, яка мріяла скинути з трону «Динамо», і перетворив її на машину для здобуття трофеїв. 22 титули! І серед них — той самий, омріяний Кубок УЄФА 2009 року, який назавжди вписав його ім'я в історію. Він навчив Україну, що «гірники» — це не просто сила, а й краса. Його «Шахтар» грав у футбол, від якого перехоплювало подих. ️

А потім він зробив немислиме. Той, кого роками ненавиділи київські трибуни, надів динамівський ромб. Це був крок, що розколов футбольну країну. Зрада для одних, геніальний хід для інших. Іронія долі полягала в тому, що навіть у таборі заклятого ворога він знову переміг, взявши з «Динамо» чемпіонство, яке від них так довго вислизало. Він ніби доводив усьому світу: неважливо, які кольори на прапорі, головне — хто тримає древко.

Його пресконференції були окремим театром, його скарги на суддівство — мемом, а його вічний картатий шарф — символом. Мірча Луческу пішов, забравши з собою цілий пласт історії нашого футболу. Можна сперечатися про його методи, можна згадувати скандальні заяви, але не можна заперечувати одного: він був Великим. І без нього український футбол вже ніколи не буде таким, як раніше. Спочивайте з миром, Містере.