Скромність? Ні, не чули: молода зірка Бразилії поставив себе в один ряд з Роналдо та Роналдіньо

Getty Images/Global Images Ukraine. Жоао Педро - SPORT.UA
Форвард збірної Бразилії Жоао Педро вважає, що нинішнє покоління гравців не поступається легендам минулого. Фанати та результати, однак, мають на це свою, менш оптимістичну думку.
Збірна Бразилії з футболу — це вічна драма. З 2002 року, коли чарівники Роналдо, Роналдіньо та Рівалдо підняли над головою Кубок світу, «селесао» живуть у тіні власної величі. Кожен програний турнір, кожен невдалий матч — це ще один цвях у труну сподівань нації. Нещодавня поразка від французів у товариській грі (1:2) лише підлила олії у вогонь, змусивши фанатів вкотре замислитись: а чи здатне це покоління на щось велике?
І ось, на тлі цього скепсису, пролунав голос молодості та, скажімо так, самовпевненості. Форвард «Челсі» Жоао Педро вирішив заспокоїти публіку. Мовляв, не варто сумувати, зірки нікуди не поділися. «Раніше у нас були Роналдо, Роналдіньо, Ромаріо, але якщо ви подивитеся на сучасний футбол, Бразилія має таких гравців», — заявив футболіст.
І тут починається найцікавіше. До пантеону нових богів Педро скромно зарахував... себе та своїх колег. «Вінісіус грає за «Реал», Рафінья – за «Барселону», я і Естевао – за «Челсі», і Андрій теж. Усі ми граємо за топ-клуби». Логіка, звісно, залізна. Граєш у великому клубі — автоматично стаєш спадкоємцем легенд. Щоправда, у цій блискучій теорії є одна маленька прогалина — результати.
Проблема, як влучно (і, можливо, не усвідомлюючи всієї іронії) зауважив сам Жоао, в тому, що «Бразилія давно не вигравала чемпіонат світу». Тиск, каже він, наростає. Ще б пак! Особливо, коли ти порівнюєш себе з хлопцями, які у 2002 році у фіналі спокійно розібралися зі збірною Німеччини з рахунком 2:0.
Тож, можливо, перш ніж приміряти корону «Зубастика» чи усмішку Роналдіньо, нинішньому поколінню варто для початку виграти щось справді вагоме? Бо поки що такі заяви лише посилюють тиск і викликають у вболівальників іронічну посмішку. Адже бути зіркою на папері — це одне, а тягнути на собі найбільшу футбольну націю світу — зовсім інше.




