Срібло з присмаком свободи: Юлія Левченко розповіла, що було важливіше за медаль чемпіонату світу

Срібна медаль чемпіонату світу у приміщенні? Блискуче! Але для української красуні-стрибунки Юлії Левченко цей шматок дорогоцінного металу — лише приємний бонус. Головну перемогу вона здобула ще до виходу в сектор. Перемогу над вигоранням, тиском та втратою того, заради чого все починалося — радості.

«Я просто робила свою справу. Намагалася насолоджуватись», — каже Юлія, і в цих простих словах криється ціла драма великого спорту. Здається, вона нарешті знайшла свій дзен, відпустивши ситуацію. «Розуміла: якщо медаль має бути моя, то так і буде, а якщо ні, то нічого страшного, працюємо далі». Звучить як філософія, до якої йдуть роками. Роками важкої праці не лише над тілом, а й над головою.

Звісно, такі битви не виграють наодинці. Левченко з величезною теплотою дякує всім, хто був поруч, коли результати були, м'яко кажучи, не на перших шпальтах. Окрема подяка — тренерці Ірині Пустовойт, справжньому диригенту, якому вдається знаходити підхід до кожної зі своїх талановитих, але таких різних спортсменок. «Вона вміє знаходити потрібні слова», — і це, погодьтеся, у великому спорті іноді важливіше за будь-яку методику.

То де ж брати сили, коли здається, що їх немає? Рецепт від Юлії Левченко простий і водночас геніальний: «У собі, у підтримці – в усьому треба знаходити. Головне мати віру всередині, це найголовніше, і тоді все буде чудово». І дивлячись на її сяючу посмішку зі срібною медаллю, в це чомусь одразу віриш.