Головний ворог – годинник: Василь Іванчук про свою найболючішу мету в шахах

Коли у легенди спорту запитують про головну мету, зазвичай очікуєш почути щось про нові титули, рекорди чи перемогу над принциповим суперником. Але Василь Іванчук, наш "Великий Чакі", не був би собою, якби відповів банально. Його головна мета, як виявилось, значно прозаїчніша і водночас драматичніша. "Моя головна мета – не програвати через прострочений час", – зізнався гросмейстер. Так, ви все правильно прочитали. Геній, чий мозок прораховує комбінації на десятки ходів уперед, веде свою найзапеклішу битву не з королями на дошці, а з секундною стрілкою на годиннику. ️

Це не просто красива фраза, а справжній біль. Іванчук знає, про що говорить. Шахові фанати досі здригаються, згадуючи, як він втратив майже гарантовану перемогу на чемпіонаті Європи зі швидких шахів саме через цей клятий час. Або як прапорець на його годиннику впав у партії проти Даніеля Народицького на світовій першості з бліцу. Уявіть собі цю трагедію: бачити перемогу, відчувати її, але фізично не встигнути її зафіксувати. Це як поет, у якого закінчилося чорнило за крок до фінального рядка геніального вірша.

Ця боротьба з часом – лише частина великої драми Іванчука. Він і сам з гіркою іронією визнає, що міг би досягти більшого. "Я міг би стати найкращим у світі, якби правильно організував свої тренування. Я упустив декілька можливостей", – каже він. І в цих словах криється відповідь на питання, чому він так і не став чемпіоном світу з класичних шахів, програвши у 2002 році фінал іншому українцю, Руслану Пономарьову. Людина, що підкорювала найскладніші позиції, не змогла підкорити власний графік. Парадокс, гідний великого таланту.

Але не варто думати, що історія Іванчука – це історія суцільних "якби". Попри війну з годинником та втрачені можливості, він залишається титаном. Чемпіон світу з бліцу (2007) та рапіду (2016), переможець незліченної кількості елітних турнірів, шахіст, який у 2007 році мав рейтинг 2787 і дихав у спину магічній позначці 2800. Василь Іванчук – це доказ того, що справжній геній не вимірюється лише титулами. Іноді його велич – у самій красі його недосконалості та у вічній, захопливій боротьбі. Навіть якщо це боротьба зі звичайним годинником.