Планета Іванчук: історія генія, якого обожнюють навіть без корони

Сьогодні, 18 березня, своя 57-ма орбіта навколо Сонця завершується для цілої планети. Планети на ім'я Іванчук. Василь Іванчук — це не просто прізвище у протоколах шахових турнірів. Це діагноз, це стиль, це ціла епоха. Геній, який так і не приміряв класичну шахову корону, але якого поважають більше, ніж багатьох її володарів. Чому? Бо він справжній. Бо він живе грою, страждає нею і творить на 64 клітинах таке, що не вкладається в голові.

Все почалося ще наприкінці 80-х, але справжнім вибухом став 1991 рік. Супертурнір у Лінаресі. Молодий українець не просто бере участь — він виносить усіх, включно з "великим та жахливим" Гаррі Каспаровим. Та сама "безсмертна партія", де Іванчук, за словами британського гросмейстера, "грав немов якийсь божевільний", пожертвувавши слонів і розтрощивши всю теорію Каспарова. Це була не просто перемога, це був маніфест. Настільки гучний, що вражений В'ячеслав Чорновіл допоміг генію вирішити "квартирне питання". Так, у ті часи за перемогу над Каспаровим давали квартири. Спробуйте повторити сьогодні.

Але геніальність Іванчука завжди йшла пліч-о-пліч з його емоціями. Це його дар і його прокляття. Пам'ятаєте історію з Олімпіади 2008 року? Програвши ключову партію, розлючений Василь не знайшов нічого кращого, ніж вимістити злість на нещасному стовпі. Організатори, побачивши це, чемно запросили його на допінг-тест. На щастя, обійшлося. Або його знамените інтерв'ю 2009-го, де він заявив, що "у серйозних шахах йому робити нічого" і він, може, "започаткує свій турнір, щоб хоч десь виграти". Звісно, він передумав. Але ці спалахи — і є справжній Іванчук. Як влучно сказав Віші Ананд, дивлячись на страждання українця після чергової прикрої поразки: "Погляньте, як він страждає. Я не сумую за цим спортом".

Та не варто думати, що його кар'єра — це суцільна драма. Попри все, "Великий Чакі" збирав трофеї пачками. Дворазовий олімпійський чемпіон, переможець десятків турнірів. А вишенька на торті — чемпіонат світу з рапіду 2016 року. Вже в зрілому віці він обійшов і Гріщука, і самого Магнуса Карлсена, який тоді був на піку своєї могутності. І знаєте, що робив Іванчук під час церемонії нагородження? Він спокійно догравав партію... в шашки! Весь шаховий світ, включно з чемпіоном Карлсеном, смиренно чекав, поки український геній розбереться зі своїми справами на іншій дошці. Це більше, ніж просто епатаж. Це — стиль.

Так, у його колекції немає головного титулу — чемпіона світу з класичних шахів. У 2002 році він був за крок, але у фіналі поступився іншому українцю, Руслану Пономарьову. Але чи робить це його менш великим? Аж ніяк. Юдіт Полгар ставила його в один ряд з Карлсеном та Анандом за рівнем таланту. Для багатьох він — найобдарованіший гравець в історії. Бо Іванчук — це не про сухий рахунок і рейтинги. Це про мистецтво, про пошук краси, про ту саму "іскру божу". І поки він у доброму гуморі, як він сам каже, "без натхнення нічого не вийде", найкращим шахістом на Землі залишається Василь Іванчук. З днем народження, Маестро!