Нарешті не дерев'яна: Решетинський зняв прокляття четвертого місця, виборовши срібло Паралімпіади

Є у спорті така невдячна нагорода — «дерев'яна» медаль за четверте місце. І, здається, український парабіатлоніст Ярослав Решетинський зібрав їх повну колекцію. У 2018-му в Пхьончхані він зупинився за крок до подіуму. У 2022-му в Пекіні доля вирішила познущатися ще витонченіше, вручивши йому аж дві «дерев'яшки». Здавалося, це якесь спортивне прокляття.

Але на зимових Іграх 2026 року все змінилося. У спринтерській гонці Ярослав вийшов на старт не просто змагатися — він вийшов ламати сценарій. Ідеальна стрільба, шалена швидкість на трасі, і ось воно — довгоочікуване «срібло»! Та вишенькою на торті став п'єдестал, який повністю забарвився у синьо-жовті кольори: золото взяв Олександр Казік, а бронзу — Анатолій Ковалевський. Тотальне домінування.

Що ж відчуває людина, яка роками йшла до цієї миті? На диво, майже буддистський спокій. «Перед стартом були великі хвилювання, але... ти тільки виходиш на змагальний майданчик і ці всі хвилювання проходять: починається праця, рутина, рутина і ще раз праця», — коментує Решетинський. Це слова не просто спортсмена, а справжнього бійця, для якого процес і самовіддача важливіші за миттєву славу.

Звісно, такий шлях не проходять наодинці. Ярослав одразу ж віддає належне своєму тренеру, легендарному Віталію Лук'яненку. «Людина – легенда, він втілив все, що ми закладали за період цих чотирьох років», — каже спортсмен. І в цих словах відчувається вся глибина поваги та спільної праці, яка нарешті дала плоди.

Це срібло — не просто особиста перемога. Це частина неймовірного тріумфу української збірної, яка вже має в активі шість нагород на Іграх. Поки хтось хвилюється, українці просто виходять і роблять свою роботу. І роблять її блискуче.