Поки МОК банить шолом пам'яті: в Сенаті Італії зачитали імена вбитих Росією українських спортсменів

Здається, у кабінетах Міжнародного олімпійського комітету остаточно заплуталися, що таке правила, а що таке людяність. Поки чиновники з лупою розглядають шолом українського скелетоніста Владислава Гераскевича, шукаючи в ньому «порушення регламенту», в італійському Сенаті пролунав голос совісті. І цей голос належав політику Філіппо Сенсі, який вирішив нагадати світові про справжні порушення.

Сенсі не став грати в дипломатію. Він вийшов на трибуну і поставив просте, але вбивче питання: «МОК стверджує, що шолом Владислава Гераскевича не відповідає правилам. А російська військова агресія відповідає?». Це був постріл в самісіньке серце лицемірної політики олімпійського руху, який так старанно намагається не помічати війни.

А потім, у тиші поважної зали, почали лунати імена. Імена, які МОК волів би забути. Імена тих, хто вже ніколи не вийде на старт. 15-річна Марія Лебедь, вбита ракетою у власному домі в Дніпрі. 25-річний фігурист Дмитро Шарпар, загиблий у Бахмуті. 11-річна гімнастка Катерина Дяченко, похована під завалами в Маріуполі разом з усією родиною. 22-річний боксер Максим Галінічев, який загинув, захищаючи рідне село. Це був не просто список – це був реквієм за понад 650 українськими спортсменами, чиї життя обірвала Росія.

«Це імена та історії, які Гераскевич хотів пронести з собою. Щоб вони змагалися разом з ним. МОК дискваліфікував саме це, і нічого більше. І цим він дискваліфікував себе назавжди», – так завершив свою промову Сенсі. Важко щось додати. Коли бюрократична машина намагається «дискваліфікувати» пам'ять, вона сама перетворюється на морального банкрута.

Тим часом боротьба триває. Українська сторона подала апеляцію до Спортивного арбітражного суду (CAS), і вердикт очікується вже 13 лютого. Хочеться вірити, що там, на відміну від затишних кабінетів МОК, ще пам'ятають, що спорт – це не лише про сантиметри на шоломі, а й про честь, гідність та пам'ять, яку неможливо дискваліфікувати.