«Це не межа»: Історичний рекорд українця на Олімпіаді, який залишив його... невдоволеним

У 37 років, на своїй четвертій (!) Олімпіаді, більшість спортсменів вже подумують про мемуари та спокійну пенсію. Але це не про Андрія Мандзія. Український санкар щойно вписав своє ім'я в історію, показавши найкращий результат для України в одномісних санях на Іграх-2026. І знаєте що? Він цим не надто задоволений.

Дванадцяте місце. З одного боку – рекорд. З іншого – прірва до медалей. І саме ця прірва, схоже, не дає спокою ветерану. «Це не край можливостей. Я відчуваю, що ще дуже багато сил і можна покращити результат», – каже Андрій, і в цих словах більше спортивної злості, ніж радості. Він згадує попередні Олімпіади, де ризикував усім і сходив з дистанції. Цього разу він доїхав, показав клас, але голод до справжнього тріумфу нікуди не зник.

Давайте будемо відвертими: 12-те місце – це не те, заради чого влаштовують паради. Поки німець Макс Лангенхан, який взяв «золото», встановлював рекорди траси і купався у славі, наш Андрій тихо робив свою роботу. Але саме такі «тихі» рекорди і є фундаментом майбутніх великих перемог. Це доказ того, що ми ще є на карті санного спорту, і нам є, ким пишатися.

А от де відбулося справжнє олімпійське диво, так це з іншим нашим санкарем, Антоном Дукачем. Згідно з повідомленнями, його третя спроба була відверто невдалою. І що б ви думали? Це принесло йому... бронзову медаль! Так, третє місце. Схоже, у санному спорті діють якісь свої, невідомі нам закони карми, де чим гірше їдеш – тим вищий результат. Або ж ми просто свідки унікальної тактики, яку ще належить вивчити майбутнім поколінням.

Та повернімося до Мандзія. Його історія – це не про медалі, а про характер. Про впертість, яка змушує у 37 років знову і знову кидатися на крижаний жолоб. Він не просто встановив рекорд. Він дав нам усім урок: справжній спортсмен змагається не стільки з суперниками, скільки з власними межами. І, судячи з усього, свою головну битву Андрій ще не виграв.