Дон Кіхот з Ноттінгема: тренер Зінченка оголосив війну... рушникам. До біса їх!

Поки футбольна Україна з попкорном стежить за трансферною сагою Олександра Зінченка, його нинішній бос, Шон Дайч, веде власну, значно епічнішу битву. Його ворог — не грізний суперник чи несправедливий арбітр. Його ворог — підступний, хитрий і... махровий. Так, тренер «Ноттінгем Форест» оголосив священну війну звичайним рушникам.

Здавалося б, після переможної виїзної гри з «Брентфордом» (2:0) треба радіти. Але Дайч був розлючений. Причина його гніву — текстильні вироби, якими гравці суперника ретельно витирали м'яч перед кожним аутом. «Ці рушники на бровці: я просто терпіти їх не можу», — кипів тренер, видавши легендарне: «До біса їх!». Це не просто емоції, це крик душі людини, яка бачить, як футбол перетворюється на театр одного актора з рушником.

Абсурд ситуації полягає в правилах АПЛ. Господарі матчу самі вирішують, чи будуть на грі ці «помічники для вкидання». Тобто одна команда отримує легальний інструмент для затягування часу, а інша мусить мовчки спостерігати. І статистика підтверджує правоту Дайча: середній час на введення ауту зріс до нестерпних 17,8 секунди. Це майже 18 секунд, за які можна було б забити гол, а не дивитися на ритуальні танці з ганчіркою.

Але вишенька на торті цієї історії — коментар тренера «Брентфорда» Кіта Ендрюса після матчу. Людина, чия команда щойно старанно використовувала рушники, поскаржилася, що... «Ноттінгем» затягував час! «Кожен їхній удар від воріт займав цілу вічність», — бідкався він. Це той самий випадок, коли злодій кричить «тримай злодія!». Класика.

Звісно, Шон Дайч — старий лис і сам майстер тактичних хитрощів. Можливо, його «рушникова революція» — це лише гучний спосіб привернути увагу до проблеми затягування часу. Але, чорт забирай, як же красиво він це робить! Поки футбольні чиновники вигадують складні правила, проста людина просто хоче, щоб з поля прибрали рушники. І в цьому є своя сувора футбольна правда.