Стадіон "Динамо" осиротів. Не стало Олени Гуц – голосу, що 60 років був душею київських трибун

Голос «Енфілда» працював 44 роки. «Містер «Брентфорд» – близько 50. Вражає? Так. Але в Києві була своя легенда, чий стаж роботи змушує шанобливо замовкнути навіть найдосвідченіших європейських колег. Олена Гуц. Понад пів століття, майже 60 років, її голос був саундтреком до перемог і поразок київського «Динамо». Тепер цей голос замовк назавжди. І стадіон, що носить ім'я Лобановського, раптом відчув себе трохи сиротою.

Все почалося випадково, як і багато великих історій. У 1960 році молода гімнастка-динамівка просто підмінила біля мікрофона колегу, що захворіла. І сталося диво. Без акторської освіти та досвіду на радіо, вона зазвучала настільки органічно, що залишилася біля цього мікрофона на все життя. Це був той випадок, коли людина знайшла своє покликання, навіть не шукаючи його.

Олена Христофорівна не просто читала з папірця. Вона диригувала емоціями. Коли «Динамо» громило суперника, її спочатку офіційне «шановні вболівальники» ближче до фінального свистка теплим оксамитом перетворювалося на «шановні друзі». Вона, наче хокейний коментатор, смакувала не лише гол, а й автора гольової передачі: «З подачі Олександра Мелащенка м’яч забив Максим Шацьких». А її театральна пауза перед прізвищем легенди у матчі з «Бешикташем» змушувала трибуни вибухнути ще до того, як вона вимовляла: «...м’яч забив Андрій… Шевченко».

Але була одна команда, до якої в неї не було ані дружби, ані сентиментів. Московський «Спартак». Тут вмикався особистий рахунок. Колись, у 1952-му, її, молоду гімнастку, в останній момент викреслили зі складу олімпійської збірної, замінивши російською спортсменкою. Цю образу вона пронесла крізь роки. І коли «Динамо» забивало москвичам, її голос ставав крижаним та офіційним: «Гол у ворота команди «Спартак» (Москва) забив…». Жодних «друзів», жодних емоцій. Лише холодна констатація факту, в якій відчувалася гіркота давньої несправедливості та солодкість маленької спортивної помсти.

Вона вміла відчувати красу гри. Коли Артем Мілевський створив шедевр, обігравши пів команди «Таврії» та викотивши м'яч на Ярмоленка, пані Олена звернулася до трибун: «Шановні глядачі!». Не вболівальники, не друзі, а саме глядачі – бо це було не просто взяття воріт, а витвір футбольного мистецтва. А її фірмове «З перемогою вас, дорогі динамівці! Так тримати!» після вдалих матчів було найкращою нагородою для команди та фанатів.

Сумний символізм у тому, що майже одночасно з Оленою Христофорівною пішов з життя і легендарний лідер динамівського фан-руху 80-х Віктор «Утюг» Заглада. Двоє людей, які не виходили на поле, але без яких атмосфера на стадіоні була б зовсім іншою. Епоха, коли футбол був не лише грою, а й затишним домом, де тебе зустрічав рідний голос, остаточно відійшла в історію. Спочивайте з миром. Ми пам'ятатимемо.