Французький снайпер, шведська машина та українські гойдалки: біатлон в Австрії, де драма цінніша за золото

Сонячна Австрія, ідеальна погода, майже безвітряно... Здавалося, біатлонні боги вирішили подарувати спортсменам легку прогулянку. Але де ви бачили біатлон без драми? Гохфільцен перетворився на театр, де головні ролі виконували холоднокровні снайпери, невгамовні вікінги та команди, що переживали злети й падіння на очах у мільйонів.

У чоловічій гонці переслідування свій сольний концерт влаштував француз Ерік Перро. Поки суперники збирали штрафні кола, він холоднокровно закрив усі 20 мішеней. Двадцять із двадцяти! Це був не просто виступ, а майстер-клас зі стрільби, який не залишив конкурентам жодного шансу. Його друг та вічний суперник, гарячий італієць Томмазо Джакомель, дихав у спину, але той самий один-єдиний промах на третій стрільбі перекреслив мрії про золото. А що ж лідер загального заліку? Норвежець Йохан-Олав Ботн, здається, просто не вміє фінішувати без медалі. Навіть із промахом він застрибнув на третю сходинку, міцно тримаючись за свій жовтий біб.

А де ж наші? Променем світла став Віталій Мандзин, який знову заїхав у залікову зону, фінішувавши 26-м. Він боровся, відіграв чотири позиції і показав, що може конкурувати. На жаль, для решти українців гонка перетворилася на боротьбу з самими собою. Капітан Дмитро Підручний з трьома промахами та відверто слабким ходом опинився далеко за межами топ-40. А для Богдана Борковського та Богдана Цимбала стрільбище стало справжнім прокляттям — по п'ять кіл штрафу на кожного. Це той випадок, коли хочеться просто перегорнути сторінку.

Жіноча естафета стала справжнім гімном шведській стабільності. Збірна Швеції виглядала як ідеально налагоджений механізм, де кожна деталь на своєму місці. Вони захопили лідерство з першого етапу і просто не віддали його нікому, фінішувавши з прапором. Це була домінація, чиста і беззаперечна. Поки шведки святкували, головні фаворитки з Франції переживали справжню катастрофу. Штрафне коло, повільна стрільба... Здавалося, вони залишили свою вдачу в роздягальні, фінішувавши лише шостими. Їхніми проблемами з радістю скористалися норвежки та німкені, які впевнено посіли друге та третє місця.

Українська естафета — це історія про те, як надія боролася з реальністю. Олександра Меркушина на першому етапі подарувала нам казку, передавши естафету на високій 5-й позиції! Здавалося, ось він, шанс. Але, на жаль, дива не сталося. Христина Дмитренко та Дарина Чалик настріляли забагато додаткових патронів, і команда поступово відкотилася назад. Анастасія Меркушина на фінішному етапі зробила все, що могла, і витягнула команду в топ-10. Десяте місце — це не провал, але й не привід для шампанського. Це робочий результат, який показує: потенціал є, але над стабільністю ще працювати й працювати.