"Ми були готові": тренер "Оболоні" про те, як програти 1:3, перервати "суху" серію і ні в чому не бути впевненим

Є така традиція у футболі: після поразки тренер виходить до журналістів і намагається пояснити незбагненне. От і наставник київської "Оболоні" Олександр Антоненко після фіаско 1:3 від "Металіста 1925" виконав цей ритуал. І, треба сказати, виконав його з філософським спокоєм, гідним стоїка.

На питання, чи очікувала команда такої агресії від харків'ян, тренер впевнено відповів: "Так, звичайно очікували, ми розуміли, проти кого будемо грати". Здавалося б, чудово! Команда була готова, все розуміла... от тільки табло вперто показувало зовсім іншу історію. Іронія долі, не інакше.

Але був і промінь світла у цьому темному царстві! "Оболонь" нарешті забила, перервавши свою жахливу безгольову серію, що тривала майже 400 хвилин. Чи була це "домашня заготовка"? Ні, що ви. "Ми наполегливо працюємо над фланговими атаками", – скромно зазначив тренер. Втім, на його думку, радіти особливо нічому, адже "важливіше було здобути позитивний результат". Що ж, з цим важко сперечатися.

А потім сталося те, що й перетворило потенційний позитивний результат на поразку. Дві фатальні хвилини у другому таймі, два пропущені м'ячі. Що це було? "Можливо, трохи втрата концентрації, можливо, суперник почав діяти агресивніше", – розмірковує Антоненко. Класичне тренерське "будемо аналізувати" прозвучало як вирок. Аналізувати, схоже, буде що.

Далі розмова перейшла у площину, де тренер почувався максимально комфортно – у площину ухильних відповідей. Момент із можливим пенальті? "Я ще не дивився". Задоволення від першої половини сезону, де команда набрала рекордну для себе кількість очок в УПЛ? "Тяжко сказати... треба все проаналізувати". Здається, зимова перерва в "Оболоні" пройде під знаком глибокого аналізу всього і вся.

Тож "пивовари" йдуть на канікули з поразкою, але з перерваною "сухою" серією. А їхній тренер – з величезним полем для аналітики та філософськими роздумами про те, як бути готовим до всього, але все одно програти. Така вона, українська Прем'єр-ліга – безжальна і трохи абсурдна.