На зло тренеру, на радість дідусю: як італієць Джакомель виграв свій перший спринт, ризикнувши всім

Є перемоги, а є Історії. Італійський біатлоніст Томмазо Джакомель у Гохфільцені написав саме таку. Він нарешті підкорив спринт — гонку, яка, за його ж словами, пасує йому ідеально, але досі вперто не піддавалася. Роками на заваді ставав якийсь норвезький хлопець на ім'я Йоганнес Бьо, але цього разу всі зірки зійшлися для Томмазо. І він не просто переміг — він зробив це красиво, зухвало і з неймовірною драмою.

Уявіть собі картину. Вершина підйому, вирішальна стрільба. Тренер Андреа Дзаттоні кричить своєму підопічному: «Працюй чисто і спокійно, як ти вмієш!». Класична порада, щоб гарантувати місце на подіумі. Але в голові у Джакомеля промайнула інша думка. «Мене не цікавить подіум», — вирішив він. — «Я знаю, що в мене є ноги, щоб перемогти». І замість спокою він обрав шалений ризик. ️ Він «набрався порції сміливості» і відстріляв стоячи не просто чисто, а блискавично. Це був той самий момент, коли гонка була виграна не ногами, а характером.

«Я дуже задоволений, не думаю, що колись раніше був настільки сильний психологічно», — зізнається італієць. І це відчувається. Минулого року він зрозумів, на що здатен, а тепер він це довів. Але не чекайте, що він заспокоїться. «Я не задоволений, — каже чемпіон, — я хочу ще багато індивідуальних перемог». Схоже, у біатлонному світі з'явився новий хижак, який відчув смак крові.

Та найзворушливіший момент цієї історії стався вже після фінішу. Цю перемогу Томмазо присвятив своїм найріднішим. Бабусі, якої, на жаль, не стало минулого року, але яка точно була б щаслива. І, звісно, дідусю. «Людина, яка найбільше захоплена тим, що я роблю. Він завжди мене підтримував, їздив на неймовірні виїзди навіть на один день, ще з тих пір, коли я був маленьким». Можна лише уявити, яким гордим був дідусь Джакомеля в цей день. Бо такі перемоги — вони не про медалі. Вони про те, щоб мрії збувалися.