Президент волейболу Литви: "Паніки немає. Ми готуємось, бо відчули росію на власній шкірі"

Уявити собі президента федерації волейболу, який їде у країну, що воює, – це вже само по собі історія. Але Даріус Черка, очільник литовського волейболу, прибув до Києва не просто для галочки. Він приїхав, бо, як кажуть, друг пізнається в біді. І поки хтось у затишній Європі боїться навіть думати про війну, литовець спокійно каже: "Чи боявся я їхати? Ви ж тут живете. Загроза обстрілів – не підстава, щоб не приїхати".

Це не була розмова про м'ячі та сітки. Це була розмова про життя і смерть. Пан Черка побував у Бучі та Ірпені. І його слова про "червону чуму" звучать не як пафосна метафора, а як діагноз, поставлений тим, хто бачив симптоми на власні очі. Йому дивно, що деякі нації раптом страждають на амнезію. "Мені особливо дивно, як швидко забули Празьку весну чехи. Чи що угорці не пам’ятають вторгнення у Будапешт в 1956-му". Схоже, підручники історії в деяких столицях мають властивість самостійно перегортати найнезручніші сторінки.

На спортивному фронті, за словами Черка, теж іде бій. І поки хтось намагається протягнути росіян назад на арени під абсурдним гаслом "спорт поза політикою", Литва стоїть твердо. А якщо доведеться змагатися? Відповідь проста і геніальна, як удар Ольги Харлан. "Приклад треба брати з української фехтувальниці, яка перемогла росіянку, а потім не подала їй руки. Цим вчинком захоплювалася вся Литва". Ось вам і готова інструкція для всього цивілізованого спортивного світу.

Але найсильніше в цьому інтерв'ю – не спогади про минуле, а погляд у майбутнє. На питання про паніку в Литві через загрозу вторгнення, відповідь Даріуса звучить як постріл: "Паніки немає. З кінця зими 2022 року люди готуються". Це не просто слова. Це черги на пів року, щоб скласти присягу. Це власні гроші, інвестовані в екіпірування та зброю. Це українські воїни, які діляться бойовим досвідом під час реабілітації. Литва не чекає, що хтось її захистить. Вона готується. 🫡

І на тлі цієї суворої реальності розповідь про волейбол у "баскетбольній" країні звучить майже сюрреалістично. Виявляється, у Литві це переважно жіночий вид спорту, а пляжний волейбол переживає справжній бум. Навіть будують криті майданчики, щоб грати цілий рік. Це і є найкраща відповідь ворогу: попри все, ми будемо жити, розвиватися і грати. Грати у волейбол, а не в солдатики, як дехто на півночі.

Візит Даріуса Черка – це більше, ніж дипломатичний жест. Це нагадування, що у нас є друзі. Справжні друзі, які не просто висловлюють "глибоку стурбованість", а діють. Які знають ціну свободи і готові за неї платити. І їхнє побажання перемоги звучить не як формальність, а як спільна мета. Бо, як показує історія, з цією імперією по-іншому не виходить.