"Роблять макіяж і зачіску, а я дивлюсь у вікно і думаю: сукні – хана". Як Драмбаєви зіграли весілля

"Ми зіграли весілля! Сама пропозиція була ще у 2022 році. У 2023-му, коли жили в Хорватії, ми вже офіційно одружилися у посольстві, але весілля не зіграли. Зараз усе сталося дуже спонтанно. Ми вже переїхали до Черкас і поїхали на день до Києва – просто погуляти. Ввечері повертаємося назад із Києва до Черкас, і мені телефонує моя подруга Катерина Очеретько. Каже, що вони планують весілля і запрошують нас приєднатися до цього свята, – згадує в розмові з YeSport Олександра Драмбаєва​​​​​​​.

"Серце просто вискакувало з грудей": муза голкіпера Шахтаря під враженнями від поразки Динамо

Їхнє весілля було 27 травня. Я кладу слухавку, звісно, кажу: "Ми будемо! Клас! Молодці! Ми обов’язково прийдемо на ваше свято". Все-ж поклавши слухавку, кажу Сашкові: "Нас запросили на весілля". І в цей момент він мене запитує: "А коли ж у нас буде весілля?"

Чесно кажучи, ми цього року такого прямо не планували. Ми щойно переїхали до Черкас, а організація весілля – це дуже енерговитратно.

Мене ця його фраза дуже зачепила. Тому вже наступного дня ми остаточно вирішили, що нам теж потрібно весілля. Друзі нас запросили – і ми теж захотіли. Бо ми вже понад рік одружені. Якщо не зараз, то коли ще влаштовувати це весілля?

Тож вирішили: організуємо під час відпустки. А відпустка на той момент була аж через два місяці. Тобто ми мали лише два місяці на підготовку – а це, як на весілля, дуже мало. Але вже того самого дня я знайшла агентство з організації, яке допомогло швидко впоратись із усім.

Моя максимальна участь полягала в тому, щоб обрати сукню (їх у підсумку було дві – весільних) і, звісно, знайти костюм для нареченого.

Ми планували так: спочатку їдемо до друзів 27-го, а потім треба, щоб вони встигли і на наше весілля. Тому запланували своє на 29-те. У нас не було ніякої прив’язки до дати – вона не мала особливого значення. Просто все зійшлося на час відпустки. Друзі встигали, родичі теж могли приїхати із Запоріжжя.

Єдине, за що справді переживали – це погода. Бо цього року в Черкасах травень був дощовий і холодний. І от у день весілля зранку – просто ливень. Мені роблять макіяж і зачіску, а я дивлюсь у вікно і думаю: сукні – хана. І зачіску може зіпсувати.

Але ближче до церемонії вийшло сонце. І погода, чесно, була ідеальною – ні занадто спекотно, ні холодно. Ми в захваті.

Організацією переважно займалося і переймалося агентство – а також я. Я постійно була на зв’язку з дівчиною з агентства: кілька разів ми зустрічались, обговорювали деталі, разом обирали ведучого, фотографа та відеографа.

У порівнянні з Олександром – більшість справ вирішувала я. Але я з ним радилася.

Чесно – це був неймовірно крутий день. Усі ці емоції – це щось неперевершене.

Спочатку здається, що минуло вже більше року з моменту реєстрації шлюбу, і, можливо, весілля не викличе таких яскравих почуттів, якби ми відсвяткували його одразу. Але – ні. Це лише так здається.

Враження були такі, ніби ми тільки-но зійшлися. Просто вау.

Ми були неймовірно раді бачити наших батьків і родичів. Зараз ми зовсім не їздимо до Запоріжжя, і вони теж не приїжджають до нас. Дорога – близько п’яти годин на авто, і вона не з найлегших. Тож ми справді були щасливі побачити і своїх, і Сашкових батьків, моїх брата з дружиною.

А ще – те, як ми дивилися одне на одного в той день… Це були дуже класні емоції, наш перший день разом після довготривалої відстані.

А взагалі ми робили все по трендах: була вежа з келихів, торт, який самостійно прикрашаєш – засипаєш ягодами. Зараз так багато хто робить, і це справді дуже круто виглядає на фото.

А ще я вирішила, що Сашко не бачитиме сукню до самого весілля – це мав бути сюрприз. І коли він побачив мене перед церемонією, йому дуже сподобалося .

Агентство одразу знімало для нас контент на телефон, щоб ми могли щось викласти в Instagram. А професійні кадри будуть трохи пізніше – дуже їх чекаємо!

Звісно, були й ліричні моменти. Але ми намагалися не робити на них великий акцент – не хотілося зайвих сліз. Як на мене, весілля – це передусім радісне, веселе свято. Без драм, без оцього "переходу з однієї родини в іншу". Для мене це був просто щасливий день.

Батьки, звісно, плакали. А під час мого танцю з татом – плакали й гості.

Щодо другого дня святкування – я не хотіла робити його в класичному розумінні, з переодяганнями, як це часто буває в українських традиціях. Просто ми не так часто бачимося з родиною, а тут ще й почалась наша відпустка, тож вирішили скористатися можливістю провести більше часу разом.

Ми вибрали рибалку. Сашко її дуже любить, як і його тато. Це те, що об’єднує всю родину. Тому – рибалка, шашлички, альтанка. У такій неформальній, затишній атмосфері ми провели другий день. Усі були просто в спортивних костюмах. Спілкувалися, сміялися, без ведучих, музики, макіяжів і пафосу.

Вийшло два активних дні з родиною, а на третій ми знову зустрілися, посиділи й навіть з’їздили до черкаського зоопарку. Для нас це був ідеальний формат святкування.

Ну і, звісно, ми оновили обручки. До цього носили їх на лівій руці, а після повернення в Україну вирішили – час надягнути вже "правильну" пару на праву руку", – посміхається Олександра.