Литовський бунтар із серцем "гірника": помер тренер, який перетворив футбол на зброю проти СРСР
Історія Беньямінаса Зелькявічюса — не просто некролог. Це розповідь про легенду, яка встигла пограти за "Шахтар", виховати олімпійських чемпіонів і першою підняти прапор вільної Литви на стадіоні.
Є в цьому якийсь вищий, трагічний символізм. Легенда литовського футболу Беньямінас Зелькявічюс пішов з життя у віці 82 років напередодні Дня захисників Свободи — дня, коли його країна згадує, як у 1991-му голими руками зупиняла совєцькі танки. Зелькявічюс, який колись недовго, але яскраво грав за донецький "Шахтар", був одним із тих, хто почав цю боротьбу за свободу. Тільки його зброєю був футбольний м'яч.
У 1968 році молодий литовський нападник опинився в Донецьку. За "гірників" він провів лише 19 матчів, але запам'ятався своєю шаленою працездатністю. "Я особливо наполегливо тренувався, — згадував він. — Всі йшли на руханку о восьмій, а я вже о сьомій був на морі і годину тренувався сам". Цей характер "пахаря" він проніс через усе життя. Щоправда, кар'єру гравця закінчив рано, у 28 — через конфлікт з тренером. Бунтарський дух вже тоді давав про себе знати.
Але справжнім генієм Зелькявічюс став на тренерській лаві. У 32 роки він прийняв рідний "Жальгіріс", який бовтався на 17-му місці другої ліги СРСР. А через десять років ця команда, збита його залізною рукою, виграла бронзові медалі вищої ліги! Це був подвиг, космічний стрибок для литовського футболу. Його гравці ставали олімпійськими чемпіонами та віце-чемпіонами Європи у складі збірної СРСР.
Його методи були, м'яко кажучи, суворими. Залізна дисципліна була настільки залізною, що у 1983-му гравці, вже зірки вищої ліги, домоглися його відставки. Здавалося, зітхнули з полегшенням. Але без свого "тирана" команда миттєво скотилася вниз, і керівництву довелося з поклоном повертати тренера. Класична історія про те, що геніям пробачають навіть найскладніший характер.
Та головна його перемога була не на футбольному полі. Саме "Жальгіріс" Зелькявічюса став осередком литовського патріотизму в пізньому СРСР. "Думаю, патріотичний прорив у Литві почався саме зі стадіону, — казав тренер. — Наші перемоги схвилювали вболівальників підняти першими литовські прапори на стадіоні та вийти з ними на вулиці". За це його, звісно, тягали по кабінетах партійних бонз, вимагаючи "організувати публіку". Але процес вже було не спинити. Футбол став прелюдією до свободи.
Він пішов з життя, нагороджений найвищими державними відзнаками, як Почесний президент федерації та справжній національний герой. Беньямінас Зелькявічюс. Людина, яка довела, що іноді один футбольний матч важить більше, ніж сотні політичних промов. Спочивайте з миром, Майстре.