"Собачка Дінка виносила нам обручки": форвард Карпат познайомився зі своєю дружиною під псевдонімом

"Славік спочатку представився Андрієм. Я не мала поняття, що він футболіст"

– Яким видалось ваше знайомство з Ярославом? Що запам'яталось?

– Це було 27 липня 2019 року. Мені – 14, Ярославу – 16. Ми зростали в сусідніх районах. Одного разу подруги запросили мене приєднатися до прогулянки, і саме там я вперше зустріла Славіка, який тоді представився Андрієм. Спочатку він не справив на мене особливого враження, але згодом, проводячи багато часу разом у компанії, ми відчули взаємний зв’язок.

"За три хвилини двічі влучив у штангу": вінгер Карпат про гол Лестеру і ритуал із "кофе"

– Коли саме відчули, що між вами з’явився особливий зв’язок?

– Це сталося само собою. Все почалося з жартів у компанії одне над одним, потім ми почали проводити більше часу разом. Славік забирав мене з коледжу, ми могли гуляти до ночі й говорити про все на світі. Так ми й опинилися на "одній хвилі".

– Перше спільне фото з’явилося ще у 2020 році. З того часу ви разом?

– Разом ми з 12 жовтня 2019 року. Звичайно, це була дитяча симпатія, яка згодом переросла у доросле кохання.

– Як ви дізналися, що він футболіст, і як на це відреагували?

– Славік спочатку представився Андрієм, а всі друзі з компанії називали його "Караба". Тож перший місяць він для мене і був Андрієм. Я не мала поняття, що він футболіст, адже тоді був травмований і не відвідував тренування. Через місяць він підписався на мене в Instagram, і вже тоді я дізналася, що його звати Ярослав.

– Чи цікавилися ви футболом до знайомства із Ярославом?

– Абсолютно не цікавилася футболом ніколи. Можна сказати, мені довелося ним зацікавитися, адже я знаю, наскільки важлива підтримка та зацікавленість коханої людини у власній професії.

"Фрази: "подивимось", "не спіши жити", "по ситуації вирішимо" – мої "улюблені". Вирішуємо і будуємо плани завжди спонтанно"

– З якого моменту почали жити разом? Якими були перші враження від спільного побуту?

– Почали жити разом поступово, коли почалась війна. У побуті зразу обом було легко і комфортно.

– Які романтичні моменти для вас особливо важливі? Перше побачення, поїздка, подарунок?

– Насправді моментів дуже багато, адже ми разом із дитинства. Відтоді, коли ще соцмережі не були настільки розвинені і все спілкування відбувалось вживу, а не віртуально. Але можу виділити першу спільну поїздку в Єгипет у 2021 році. Багато крутих спогадів залишила нам.

– Як ви підтримували одне одного у періоди викликів – наприклад, травм чи невдач на полі?

– Просто тримались разом і проходили через це все. Не давали опустити руки одне одному.

– Чи були епізоди, коли через футбол доводилося переносити або жертвувати особистими планами?

– Як би це смішно не звучало, але завжди. Фрази: "подивимось", "не спіши жити", "по ситуації вирішимо" – мої "улюблені". Вирішуємо і будуємо плани завжди спонтанно.

"Він "спалився" тим, що попередив про це за тиждень. А, як ми знаємо, футболісти рідко мають розписані плани так надовго наперед"

– Як відбулася пропозиція 1 травня 2024 року? Очікували на неї, чи це був сюрприз?

– Ярослав запросив мене на романтичну вечерю, тож логічно, що я гарно вдягнулася. Це було спонтанно й неочікувано, але він "спалився" тим, що попередив про це за тиждень. А, як ми знаємо, футболісти рідко мають розписані плани так надовго наперед, тож тоді мені це здалося дивним. Але я швидко відкинула ці думки й була дуже приємно здивована організацією та старанністю Славіка.

– Весілля 7 червня 2025 року: що найбільше запам’яталося з того дня?

– Не можу і не хочу нічого виділяти, тому що у цей день була прекрасна кожна дрібничка і хвилина. Починаючи з церемонії і закінчуючи вже піснями та танцями. 

– Чи були у вас якісь особливі традиції або символи, які ви хотіли відобразити у церемонії?

– Наш член сімʼї – собачка Дінка виносила нам обручки під час церемонії. Це було дуже мило і зворушливо як для нас, так і для всіх гостей.

– Якщо повернутися до того дня зараз, яку емоцію хотілося б знову пережити?

– Знову ж таки, хотілося б прожити кожну секунду того дня заново. Але особливо запам’ятався момент, коли ми ввечері читали обітниці одне одному й разом розрізали тортик. Це було дуже душевно й атмосферно.

"Щодо відновлення та харчування, то на базі в нього й так усе на найвищому рівні"

– Як ви з Ярославом ділите побут? Хто за що відповідає вдома?

– Стараємось усе ділити порівну – 50 на 50. Приготування їжі – на мені, зате Славік потім миє посуд. Я теж працюю і не завжди встигаю впоратися з побутом сама, тому Ярослав це розуміє й завжди допомагає мені в домашніх справах.

– У вас активна робота – фітнес-тренерство. Як вдається поєднувати ваші графіки?

– Вихідні ми намагаємося завжди проводити разом, а от у будні не завжди виходить повертатися додому в один і той самий час. Зазвичай хтось когось уже чекає вдома.

– Чи допомагає ваш професійний досвід у підтримці Ярослава – від харчування до відновлення?

– Під час відпустки я допомагаю Славіку з тренуваннями й час від часу даю поради щодо відновлення або техніки виконання деяких вправ. А щодо відновлення та харчування, то на базі в нього й так усе на найвищому рівні. Хіба що ввечері, коли я щось готую для себе, Ярослав їсть разом зі мною.

– Що для вас найцінніше у вашому сімейному житті зараз?

– Взаєморозуміння, підтримка та спільний розвиток у майже однаковій сфері діяльності. І, звісно, маленькі щоденні моменти, які створюють відчуття затишку й комфорту разом.

"Робив від себе максимум, аби закріпитися в першій команді"

 

– Ви пам’ятаєте Ярослава ще в юнацькій та молодіжній команді Карпат. Яким він був у той час – більше мрійником, чи вже серйозно налаштованим на футбол?

– Так, ми почали зустрічатися ще за часів, коли він грав у Карпатах. Скільки я знаю Ярослава, він завжди віддавався своїй справі на всі 100% – ще тоді, у 16 років. Він відрізнявся від своїх однолітків, бо завжди був серйозно налаштований, чітко знав, чого хоче від життя і як планує досягти своєї мети.

– Наприкінці травня 2020 року його почали залучати до тренувань із першою командою. Як він реагував на цю довіру?

– Звичайно, він почав старатися ще більше, щоб не підвести команду й тренерів. Робив від себе максимум, аби закріпитися в першій команді.

– У червні 2020-го він уперше потрапив до заявки на матч Прем’єр-ліги проти Львова. Навіть якщо тоді просидів на лаві, це було для нього важливим кроком?

– Звичайно. Думаю, це важливий етап для кожного молодого футболіста, який переходить із юнацького футболу в дорослий.

– Шостого вересня 2020 року – дебют за основу Карпат у Другій лізі проти Поділля, повний матч у старті. Якими були його емоції тоді, і як ви його підтримували?

– Чесно, не дуже вже пам’ятаю цей момент.

– Загалом у вересні-жовтні він відіграв десять матчів у Другій лізі. Що цей етап дав йому, як футболісту й вам, як парі?

– Ярослав уперше відчув, що таке грати на дорослому рівні. Думаю, він здобув цінний досвід і більшу впевненість на полі.

"Для Ярослава, як для молодого футболіста, було важливо використовувати будь-які шанси, незалежно від дивізіону"

 

– У жовтні 2020-го Ярослав перейшов у Рух. Як ви обговорювали цей крок удвох? Це було радше хвилювання чи гордість?

– Це був для нього новий виклик, адже до цього він грав лише в одній команді. Особисто я зраділа, бо розуміла, що він залишиться поруч зі мною у Львові. Тоді мені було всього 15, і я точно не кинула б навчання, щоб переїхати з ним в інше місто.

– Спочатку він виступав за юнацьку й молодіжну команди Руху. Як переживав цей період очікування на свій шанс у першій команді?

– Він спокійно робив усе від себе залежне й чекав свого шансу, який у результаті наполегливої праці здобув.

– Восьмого березня 2021 року відбувся його дебют у Прем’єр-лізі проти Десни. Наскільки це був визначальний день для вас обох?

– Я чітко пам’ятаю цей день. Матч відбувався на стадіоні СКІФ. Було дуже приємно побачити його на полі вже на такому дорослому рівні.

– Паралельно він грав за Рух-2 – спершу в обласному чемпіонаті, а з 2023-го і в Другій лізі. Чи важко було балансувати між елітним рівнем і матчами на нижчих щаблях?

– Це все ігрова практика й досвід. Для Ярослава, як для молодого футболіста, було важливо використовувати будь-які шанси, незалежно від дивізіону.

"Ярослав не забив з двох метрів у порожні ворота. Ми жартуємо, що він зробив це спеціально, аби воротар не образився"

 

– У складі Руху він пройшов шлях від епізодичних виходів до сезону, де провів понад 20 матчів і забив кілька важливих голів. Яким ви бачили його дорослішання, як футболіста?

– Я бачила, як Ярослав поступово зростав і набирався впевненості. Він перестав боятися брати на себе відповідальність у важливих ігрових моментах. Його праця та старання за всі ці роки не були марними – вони дали йому стабільність і віру в себе.

– Які матчі за Рух найбільше врізалися вам у пам’ять: перемоги, поразки чи, можливо, якийсь особистий гол?

– Особисто для мене завжди були пам’ятними матчі зі Львовом, Зорею та Кривбасом.
Зі Львовом – один із його перших матчів. Він вийшов на поле й уже за кілька хвилин отримав червону картку. Із Зорею провів дуже сильний поєдинок: забив гол і віддав гольову передачу.

А матч із Кривбасом не забуде, мабуть, ніхто – Ярослав тоді не забив з двох метрів у порожні ворота. Ми жартуємо, що він зробив це спеціально, аби воротар не образився. Тоді він був дуже засмучений, але зараз згадуємо цей епізод із усмішкою.

– Як ви разом справлялися з важкими моментами – травмами, невдачами, критикою?

– Ми завжди розуміли, що це невід’ємна частина футболу й життя професійного спортсмена. Кожна травма, критика чи невдача перетворювалася на додаткову мотивацію. Інколи я намагалася його відволікти жартами, інколи просто мовчки була поруч, а часом і сварила, але ніколи не залишала наодинці з проблемами.

"У Карпатах він і надалі буде старатись робити від себе все можливе, щоб викладатись на повну і виправдовувати очікування вболівальників"

 

– Літо 2025 року стало особливим – Ярослав повернувся в Карпати. Як він приймав це рішення і що воно для нього означає?

– Рішення було зваженим і продуманим. Ярослав хотів відчути себе потрібним команді та допомогти Карпатам досягати нових вершин. У Карпатах він і надалі буде старатись робити від себе все можливе, щоб викладатись на повну і виправдовувати очікування вболівальників. 

– Наскільки символічним для вас виглядає цей крок: знову грати за клуб, у якому він починав?

– Звичайно символічно, адже це нагадування про початок його карʼєри і можливість віддати клубу частину того, що він отримав тут.

– Чи можна сказати, що для нього "всі дороги ведуть у Львів"?

– У певному сенсі, дійсно, він повертається туди, де його шлях розпочинався. У Львові ми відчуваємо себе вдома, серед людей і атмосфери, як надихає грати на максимум.

"Вірю, що в нього ще буде шанс отримати виклик до збірної вже на дорослому рівні"

 

– Ще у 2017 році він дебютував у юнацькій збірній України U-16 у матчі проти Італії. Чи розповідав вам, які враження мав тоді?

– Спілкувались про це. Для нього це був перший серйозний досвід представляти країну і відчуття відповідальності, яка надихала рухатись лише вперед. 

– Наскільки важливим для нього був цей досвід – відчуття, що він може представляти країну?

– Гра за юнацьку збірну дала йому розуміння власного потенціалу змалку і показала, що він здатен конкурувати на міжнародному рівні.

– Ви вірите, що тепер, маючи більше досвіду, у нього ще буде шанс отримати виклик до збірної вже на дорослому рівні?

– Так, я вірю в нього. Праця ніколи не пропадає дарма, потрібно продовжувати набиратись ігрової стабільності і показувати себе на полі. Досвід, який він буде здобувати: падіння, злети, перемоги і невдачі обовʼязково додадуть йому ще більшої впевненості для виконання цієї цілі. 

– Якими ви бачите найближчі кілька років, як сім’я?

– Ми бачимо їх, як час для спільного зростання і самореалізації. Плануємо підтримувати один одного, долати труднощі і створювати спільні спогади, які залишаться на все життя. 

"Мріємо про повернення нормального життя для всіх"

 

– Чи будуєте плани щодо дому, подорожей, можливо – дітей?

– Подорожі, дім і діти – це все є частиною нашої спільної мрії. Але якщо говорити про найближчі роки, то це більше про реалізацію наших планів: Ярослава – як футболіста, мене – як тренера.

– Які у вас є спільні мрії поза футболом?

– Багато подорожувати, набиратись нових вражень і крутих емоцій, які залишаться в памʼяті.

– А у футболі: чи є конкретна мета, якої Ярослав хоче досягти, і як ви плануєте підтримувати його на цьому шляху?

– Звичайно, є конкретна ціль. Стати сильним і стабільним гравцем, продовжувати рости і показувати себе на дорослому рівні. І я допоможу йому рухатись до цієї мети крок за кроком.

– Чи обговорюєте ви варіант переїзду за кордон, якщо з’явиться пропозиція від іноземного клубу?

– Зараз ми живемо реальністю і перебуваємо у Карпатах. Тому Ярослав буде прогресувати і демонструвати свій потенціал найближчим часом тут. А там вже час покаже. Переконана, що далі будуть відкриватись нові можливості, які допоможуть розвиватись ще більше.

– Яке ваше головне бажання – як для нього, так і для вас двох разом?

– Найбільше наше бажання – це мир і закінчення війни. Щоб люди могли спокійно жити, будувати майбутнє і радіти кожному дню. Мріємо про повернення нормального життя для всіх.

"Любов на відстані": кохана Кінарейкіна про його перші дні у Вільяреалі, найбільший бонус і BMW