"Футболіст? Мене це не цікавить": кохання Крупського – троянди у багажнику, романтика у Буковелі

"Одного разу він відповів на мою сторіс вогником. Подумала: "Дуже оригінально"

– Як ви з Іллею познайомилися? 

– Усе почалося випадково. Він побачив мене в сторіс у спільної знайомої. Потім зізнався, що одразу звернув увагу на мої блакитні очі – бо завжди мріяв, щоб у його дівчини були саме такі. Далі була стандартна схема: я його ігнорила, він підписувався, лайкав. А я тоді думала: "Та ні, який там футболіст, мене це точно не цікавить". Аж поки одного разу він відповів на мою сторіс вогником. Подумала: "Дуже оригінально", але чомусь захотіла відповісти. Так і почався наш "діалог вогниками".

Цілий тиждень ми спілкувалися виключно реакціями на сторіс. Але, зрештою, він наважився написати першим. І не банальне "Давай познайомимось", а: "Як там рідненька Вінниця?" – з цього все й закрутилося. Ми довго спілкувалися, і саме так почалася наша історія.

– Що найбільше запам’яталося з перших зустрічей?

– Це була наша перша зустріч – ми побачилися тоді всього на хвилин 15. Він дзвонить: "Я під твоїм під’їздом", а я: "Та ти мене вже проїхав". Стою на вулиці й бачу, як він проїжджає повз. Він сміється, виходить із машини, відкриває багажник – а там величезний букет троянд. Я беру їх, вони важкі, стою з ними й узагалі не знаю, що сказати, бо страшенно соромилась. Та й Ілля теж. А ми ще й говорили про якусь дурницю. Було ніяково, але дуже мило.

– Коли зрозуміли, що це вже не просто симпатія, а серйозні стосунки?

– Мабуть, момент настав узимку в Буковелі. Ілля тоді їхав із молодіжки після матчу з Італією й жартома каже: "Поїхали в Буковель". Хоча ми до того бачилися тільки один раз. Потім він приїхав у Вінницю – і перед поїздкою в нас було всього три дні. Ми бачилися ці три дні, і я довго вагалася, навіть не давала згоди. І тільки в день виїзду, зранку, сказала: "Добре, поїду". А вже ввечері ми рушили. Виходить, що ми всього чотири дні реально бачилися – і вже разом поїхали в Буковель.

Саме там зрозуміли, що підходимо одне одному. Ми відкрилися по-новому, відчули, що я його доповнюю, а він мене. Можна сказати, що стосунки почалися трохи раніше, але нашою офіційною датою став саме Буковель. Пам’ятаю, як ми гуляли біля колеса огляду – майже ніч, навколо нікого, лише ми. Він запропонував зустрічатися саме в цей момент, а коли глянули на годинник, там було 23:23. Зараз для нас це місце – більше, ніж просто локація. Це точка, з якої почалася наша історія.

– Хто першим зробив крок до більшого зближення?

– Однозначно Ілля. Але зробив це дуже сором’язливо і трохи боязко.

"Роналду показав, що можна гори звернути": сенсаційний Крупський про гол на Сан-Сіро і 250 доларів

– Коли вирішили жити разом? Як це вплинуло на ваші стосунки?

– У нас не було такого, щоб він офіційно сказав: "Давай жити разом". Просто після Буковеля Ілля поїхав на збори з Ворсклою, і в якийсь момент каже: "Шукай квартиру в Полтаві". І все – я знайшла, ми почали жити разом. На відносини це вплинуло тільки позитивно: ми реально ще більше сконектилися.

– Чи одразу відчули, що Ілля – "ваша людина"?

– Спочатку, коли ми почали спілкуватися, я взагалі не планувала жодних відносин. І смішно, що ми навіть домовилися: ніяких стосунків – він не хотів і я не хотіла. Але вийшло так, що ми майже чотири місяці щодня до ночі говорили по FaceTime. Він розповідав мені про себе, про футбол, про труднощі, а я його підтримувала. Я теж ділилася своїм, і ми одразу дуже щиро відкрилися одне одному. Тоді я зрозуміла: Ілля – справді добрий, щирий, той, хто не кине, а завжди підтримає й любитиме.

– Зрештою, як довго ви вже разом?

– Майже рік. 

"До знайомства з Іллею футбол для мене існував лише в одному форматі: тато вмикає матч і кричить на телевізор"

– Чим ви займаєтеся у житті? Які у вас професійні чи творчі інтереси?

– Зараз я навчаюся в університеті та паралельно цікавлюся різними сферами – від здорового харчування до ведення соцмереж. У минулому багато років професійно займалася спортивно-бальними танцями, а тепер відкрила для себе падл – це наше спільне хобі з Іллею. У вільний час люблю пробувати щось нове, я дуже творча й мені важко всидіти на місці, тому постійно шукаю можливості для розвитку. Ілля завжди каже, що я дуже смачно готую, і обожнює мої фото. Часто жартує: "Так, як ти мене фотографуєш, ніхто не фотографує. Тільки в тебе я завжди виходжу гарно на фото". 

– Чи цікавилися футболом до знайомства з Іллею?

– До знайомства з Іллею футбол для мене існував лише в одному форматі: тато вмикає матч і кричить на телевізор. Тепер він жартує: "Донька дивиться футбол зі мною! Оце я дочекався!". Зараз після кожного матчу, навіть після кожного тайму, тато телефонує мені, і ми разом обговорюємо всі моменти. Він добре розуміється на грі й завжди ділиться своїми спостереженнями, допомагає дивитися на футбол під іншим кутом.

– Як часто відвідуєте матчі коханого? Які емоції переживаєте на трибунах?

– Я намагаюся бути на його матчах якомога частіше. Звісно, не завжди вдається, адже домашній стадіон у Житомирі, а ми живемо в Києві. Та коли маю можливість – обов’язково їду. На трибунах я завжди в напрузі й максимально зосереджена на грі. Найбільше хвилююся саме в моментах з Іллею – тоді емоції зашкалюють, я можу і кричати, і радіти, і нервувати. Кожен матч я проживаю так, ніби сама виходжу на поле разом із ним.

– Наскільки складно бути поруч із професійним футболістом?

– Звісно, це непросто, адже його графік дуже насичений: тренування, збори, матчі – усе це забирає більшість часу та сил. Але я дивлюся на це інакше: це його мрія, його шлях. Для мене важливо підтримувати його й бути поруч, бо я розумію, скільки це для нього означає. Я завжди кажу: "Буду з тобою, що б не сталося, ми маємо пройти цей шлях разом". Так, іноді буває складно й важко, але я вірю, що для нього я справді є хорошою опорою та підтримкою.

"Соня, вставай, про тебе вже всі говорять"

– Ви довго тримали стосунки поза публікою. Чому вирішили афішувати їх саме цього року, 26 червня?

– Так, ми довго тримали стосунки поза соцмережами. Це не було щось критичне чи секретне – просто вирішили, що поки не час. Я була знайома з його друзями та сім’єю, він – з моєю, тобто ті, кому треба було знати, знали. А от чому саме 26 червня… Чесно, не знаю, це вирішив Ілля.

Він тоді був на зборах із Металістом 1925, а я у Вінниці. У той момент я спала. Дзвонить Ілля, я беру слухавку, а поруч із ним був наш спільний друг. І він каже: "Соня, вставай, про тебе вже всі говорять". Я ще така сонна думаю, що ви жартуєте, і лягла далі спати. Але за кілька хвилин знову дзвінок – я відкриваю Instagram і бачу, що Ілля виклав фото зі мною. І тут усе почалося: повідомлення, запитання… Я була і приємно здивована, і трохи розгублена, якщо чесно.

– Як сприйняли реакцію людей? Адже після цього ви стали частіше з’являтися в дописах і сторісах одне одного?

– Для наших знайомих і друзів це точно не було секретом, тому ніхто особливо не здивувався. Може, хіба кілька людей. А чому ми почали частіше з’являтися в соцмережах? Та якось воно саме вийшло. Якщо є класні фото – гріх їх не викласти. Тим паче, це набирає непогані охоплення. Та й узагалі, ми не ховаємося, нам комфортно, і хочеться ділитися цими моментами.

– Чи змінився ваш побут, коли стосунки стали публічними?

– Наш побут зовсім не змінився, ми залишилися такими ж, як і були до цього. Просто тепер про наші стосунки знають більше людей. Але, насправді, головне не фото в соцмережах, а те, що між нами. І от це якраз не змінилося – ми так само підтримуємо одне одного й стаємо ще ближчими.

"Ілля справді віддавався на максимум у Ворсклі, попри всі труднощі"

– Ви були поруч у той момент, коли Ілля відмовився від Шахтаря. Обговорювали це рішення разом, чи він ухвалював його самостійно?

– Так, я була поруч у той момент і намагалася підтримувати його максимально, як тільки могла. Але я розуміла, що це дуже серйозне рішення, яке може вплинути на всю його кар’єру, і тоді ще не почувалася готовою втручатися чи впливати. Не хотіла давати поради, які могли б збити його з власних думок. Єдине, що я говорила: яке б рішення ти не прийняв – я завжди буду на твоєму боці. Бо впевнена, що все складається так, як повинно, і в результаті буде тільки на краще для нього.

– Попри внутрішні проблеми й негативні результати, Ілля, здається, віддав Ворсклі максимум і пішов із клубу з хорошими словами. Як він сам говорив про цей період?

– Так, Ілля справді віддавався на максимум у Ворсклі, попри всі труднощі. Він говорив, що було нелегко, особливо наприкінці, коли отримав травму й не зміг допомогти команді настільки, як хотів би. Але при цьому завжди відгукується про Ворсклу тільки хорошими словами. Це не просто клуб, де він грав, а клуб, який дав йому старт у професійному футболі.

Він дуже переживав, коли вони грали перехідні матчі, і це було видно. Я теж намагалася його підтримати й сама сильно хвилювалась, бо відвідувала всі матчі, знала хлопців із команди. Для нас це був один із непростих періодів, який ми пройшли разом. Але склалося так, як склалося, на жаль…

– Хоча він уже змінив клубну прописку, як сприйняв виліт Ворскли з УПЛ?

– Важко, насправді. Було видно, що він переживав. Бо, повторюся, для нього Ворскла – це не просто клуб. Але життя йде далі – і зараз усі його думки та сили вже в Металісті 1925. Тепер тільки ця команда, і тільки за неї.

– Ілля заздалегідь домовився про перехід у Металіст 1925. Як ви сприйняли цю новину? Було відчуття полегшення, що для нього рівень турніру не зміниться?

– Для мене це було величезне полегшення. Ми довгий час жили у повній невизначеності: куди він піде, як все складеться, Україна це буде чи ні. Трансферне вікно тягнулося ніби вічність, і щодня я тільки про це й думала. Було багато хвилювань, хотілося, щоб він отримав гідний шанс.

І коли нарешті все вирішилося й контракт із Металістом 1925 був підписаний, я навіть на мить не сумнівалася, що ця команда підніметься в УПЛ. Я одразу сказала йому: "Побачиш, Ілля, ти гратимеш у Прем’єр-лізі саме за Металіст 1925". Так і склалося, чому я дуже радію.

– Перед стартом сезону він отримав травму – струс мозку на зборах. Як ви на це відреагували? Наскільки важко вам загалом переносити його травми?

– Це було просто жахливо. Я дивилася ту гру й бачу, як його виносять на ношах… Мене вже трусило, я думала, як добиратися до нього в Австрію. Для мене травми – це найбільший страх, я завжди дуже за це переживаю. Хочу, щоб такого не було ні в кого, чесно. А після того випадку постійно нагадую йому перед іграми: "Іллюша, пам’ятай, у тебе не залізна голова – бережи її". Іноді ще сміюся, що доведеться подарувати йому каску, щоб спокійніше було. 

– Чи доводилося вам уже підтримувати Іллю на іграх молодіжної збірної? Чи відчувається різниця між атмосферою в клубі та збірній – і як він сам пояснює ці відмінності?

– Так, уже неодноразово доводилося підтримувати Іллю на матчах молодіжки – для мене це теж дуже важливо. Атмосфера, звісно, інша, ніж у клубі. Бо якщо там він грає за команду, то тут – за всю країну. Ілля сам каже, що це особлива відповідальність, особливо зараз, у такий непростий час для України. І коли дивлюся його ігри за збірну, то відчуваю ще більше гордості й хвилювання, ніж зазвичай. А якщо говорити про атмосферу між людьми, то і в клубі, і в збірній вона дуже тепла: приємні хлопці та їхні дівчата, з якими легко спілкуватися.

"Я приходжу – на дивані квіти. Він разом із сусідами все придумав"

– Який він у побуті – спокійний, емоційний, вимогливий, турботливий?

– У побуті він зовсім інший, ніж на полі. Ілля спокійний, турботливий, завжди переживає за мене та старається. Емоційність у нього більше проявляється у футболі, а вдома він м’який і сімейний. Хоча, звісно, може бути й вимогливим – але це радше з любов’ю, ніж зі строгістю.

– У чому ви схожі в побуті, а в чому – навпаки, зовсім різні?

– Ми з Іллею дуже схожі в тому, що любимо порядок і затишок. Мені важливо, щоб удома завжди було гарно й приємно, і я беру це на себе, а він приходить та хвалить, що вдома класна атмосфера – і це дуже мотивує. Ми обоє кайфуємо від того, коли можемо просто побути вдома, але насправді постійно десь у русі – то поїздки, то справи. Жартуємо: "Ну коли вже той день, коли ми просто залишимось удома й нікуди не поїдемо?"

А от різниця в тому, що Ілля прокидається дуже рано, я ж люблю довше поспати. Але смішно, що як тільки він встає, я вже теж не можу заснути. У результаті підіймаюся слідом за ним, і ми разом починаємо день. Навіть ця ранкова рутина стала для нас маленьким ритуалом.

– Ви назвали б його романтиком? Який найромантичніший його жест для вас?

– Якщо чесно, Ілля дуже романтичний. Хоча спочатку я думала, що це взагалі не про нього. А зараз він так розкривається, що я сама іноді дивуюсь, звідки в ньому стільки ідей. Найбільше мене вразив мій день народження. Я навіть не підозрювала, що він щось готує.

Спочатку вночі приїхали друзі, яких я давно не бачила, потім зранку я виходжу на кухню, думаю приготувати йому сніданок, а там увесь зал у квітах і повітряних кульках. Увечері ми домовились повечеряти удвох, а він зробив сюрприз і зібрав усіх моїх близьких. Я весь день була в повному шоці, і, чесно, це один із найтепліших днів у моєму житті.

А з останнього – буквально сьогодні. Сусідка кличе: "Прийди на 10 хвилин, потрібна допомога". Я йду, а потім Ілля пише: "Швидко біжи додому, треба сфотографувати документи!". Я приходжу – а на дивані квіти. Він навіть разом із сусідами це все придумав. Я стояла в шоці. Ілля навіть на відстані знаходить спосіб мене порадувати. І це для мене дуже цінно. Я справді відчуваю, наскільки сильно він мене любить.

– Чи є у вас улюблені домашні традиції – спільна кава, вечірній серіал, розмови перед сном?

– Так, у нас є кілька простих, але дуже душевних традицій. Ми любимо просто вийти погуляти з нашою собачкою, поговорити про день, поділитися думками. І ще одна – час від часу поїхати повечеряти в нове місце удвох. Для нас це ніби маленькі побачення, які завжди додають тепла.

– Яким він є вдома після важких ігор чи тренувань?

– Можливо, у багатьох дівчат футболістів є такий жарт: якщо була важка гра – вдома мовчимо. Але в нас не так. Коли в Іллі складна гра чи тренування, він приходить, його чекає смачна вечеря – і ми все обговорюємо. Я завжди підтримаю, але коли треба, можу й "напхати". Він спокійно реагує, максимум трохи засмучений. А я намагаюся створити вдома атмосферу, де можна відпустити все важке, а не ще більше себе загнати.

Ну і, звісно, антистрес – це наша собачка Бетті. Вона для нас уже як дитина і справжній член сім’ї. Вона настільки відчуває настрій, що допомагає Іллі швидко перемкнутися й забути про все погане. Іноді мені здається, що вона краще за будь-які слова вміє його заспокоїти.

"Він хоче, щоб літера "У" в УПЛ змінилася на "А". Думаю, всі зрозуміли, про що мова"

– Які спільні мрії чи плани маєте з Іллею поза футболом?

– Одна з наших спільних мрій – це подорожі. Ми дуже хочемо побачити багато країн, відкрити для себе світ і зібрати власні спогади з різних куточків. Зараз, на жаль, такої можливості немає, але ми віримо, що все буде, і обов’язково здійснимо цю мрію. Ну і, звісно, наша найбільша спільна мрія – це світле майбутнє разом.

– А що стосується його кар’єри – куди він прагне, як ви бачите цей шлях разом?

– Звичайно, найбільша мрія Іллі у футболі – це збірна України. Він дуже сильно цього прагне, і я бачу, скільки сил та енергії вкладає щодня, щоб бути гідним цього виклику. Для нього це не просто мета, а щось особливе й дуже важливе. Я впевнена, що ця мрія здійсниться, бо він реально заслуговує. А ще, як Ілля завжди каже в інтерв’ю, він хоче, щоб літера "У" в УПЛ змінилася на "А". Думаю, всі зрозуміли, про що мова. А від мене – тільки підтримка і віра.

– Чи уявляєте себе в майбутньому, наприклад, у іншій країні, якщо він підпише контракт із закордонним клубом?

– Так, звісно. Це навіть не обговорюється, бо в нас уже такий рівень стосунків, що й по-іншому бути не може. Де буде він – там буду і я. Для мене це вже рутина бути поруч, підтримувати його й ділити з ним будь-які зміни в житті. Тому якщо це буде інша країна – отже, ми разом відкриємо для себе нову сторінку.

– Наскільки для вас важливо залишатися разом попри всі виклики футбольного життя?

– Для мене це найважливіше. У футболі завжди є свої виклики: постійні збори, переїзди, зміни клубів. Але ми обрали бути разом – і це головне. Я вірю, що коли поруч є підтримка й любов, то будь-які труднощі долаються легше. Мені важливо, щоб він відчував: де б не був і що б не відбувалося, я завжди поруч. Це, мабуть, і є наша сила.

– Якби ви могли зараз сказати Іллі одну фразу, яка б його надихнула, що б це було?

– Я бачу, як багато сил ти віддаєш своїй мрії, і впевнена, що все обов’язково здійсниться. Ти найкращий. Я і Бетті пишаємось тобою. 

"Любов на відстані": кохана Кінарейкіна про його перші дні у Вільяреалі, найбільший бонус і BMW