Гроші, істерики та зневага: легенда 'Динамо' пропонує відправити збірників на передову
Стефан Решко, зірка 'Динамо-75', не стримував емоцій, оцінюючи гру та поведінку збірної України. На його думку, гравці забули про патріотизм, влаштовують цирк на лаві запасних і зневажають фанатів. Вердикт ветерана – шокуючий.
Поки збірна України намагалася знайти свою гру в березневих матчах, за нею уважно стежив представник «золотої» епохи українського футболу. Стефан Решко, легендарний захисник «Динамо» зразка 1975 року, подивився, подумав і виніс вердикт, від якого у сучасної футбольної тусовки може звести вилиці. І, скажемо прямо, вердикт цей невтішний.
«Я в шоці від цих футболістів», — без зайвих реверансів починає ветеран. Головна претензія? Гроші. На думку Решка, великі зарплати в європейських клубах перетворили гравців на бізнесменів, для яких патріотизм та самовіддача — це щось із забутих книжок. «На сьогоднішній день все лише гроші, гроші, гроші. Як і у президента США Трампа... Схоже, світ зійшов з розуму», — з гіркою іронією зауважує легенда, проводячи несподівані паралелі.
Окремої «похвали» удостоївся Роман Яремчук. Його емоційна реакція на заміну в матчі з Албанією — з ударом по боксу з напоями — для Решка стала символом неповаги. «Якби це було у період моєї роботи в КДК, то цього гравця я покарав би за неспортивну поведінку», — рубає з плеча колишній голова Контрольно-дисциплінарного комітету. Мовляв, хоч три голи забий, а влаштовувати цирк на лаві запасних — це «неподобство».
Але ще більшим неподобством Решко вважає відмову групи гравців, включно з тим же Яремчуком, спілкуватися з пресою після гри. «Схоже, наші футбольні «зірки» не хочуть вже спілкуватись із народом», — обурюється він. У час, коли країна живе у війні, а вболівальники чекають хоч якихось слів від своїх кумирів, така мовчанка виглядає як зухвала зневага. «Вони, бачте, не хочуть спілкуватися. Дуже горді, великі майстри?»
І тут емоції беруть гору. Ветеран, який знає ціну перемог та самовіддачі, пропонує шокову терапію. «От призвати б їх до лав ЗСУ хоча б на місяць-два і послати на передову – щоб там провели свою відпустку. Можливо, тоді й задумаються», — видає Решко. Його фінальний акорд звучить як вирок: «Наші воїни вмирають за країну на фронті, а футболісти повинні вмирати на футбольному полі. У прямому розумінні цього слова».
Жорстко? Безумовно. Справедливо? Тут кожен вирішить для себе. Але одне точно: слова легенди — це не просто бурчання старого воїна. Це болюче питання, адресоване всім, хто сьогодні носить футболку збірної: за що ви граєте — за гроші чи за честь країни?