Матч розбитих сердець: навіщо збірна України грає з Албанією, коли хочеться просто мовчати
Після болючого провалу у відборі на Мундіаль збірна України проведе «втішний» матч проти таких самих невдах – албанців. Гра, яка нікому не потрібна, але може стати останньою для Сергія Реброва.
Уявіть собі вечірку, на яку ніхто не хотів іти, але всі змушені прийти, бо за неї вже заплачено. Приблизно так виглядає товариський поєдинок між збірними України та Албанії. Дві команди, чиї мрії про Мундіаль щойно розбилися вщент, зустрінуться на іспанському стадіоні, щоб зіграти матч, сенс якого зрозумілий, мабуть, лише футбольним функціонерам.
Для нашої збірної це вже стало сумною традицією. Ніколи такого не було, і ось знову: ми вкотре пролітаємо повз чемпіонат світу через кляті стикові матчі. Це вже наш шостий такий провал – своєрідний антирекорд, яким можна «пишатися». Але цього разу не вийде списати все на суддів, погоду чи всесвітню змову. Поразка від шведів з рахунком 1:3 була абсолютно заслуженою. На полі ми побачили безвільну, сіру та просто посередню команду, яка не показала ні характеру, ні гри.
Звісно, головним «цапом-відбувайлом» у таких ситуаціях стає тренер. Матч проти Швеції називали головним у кар'єрі Сергія Реброва, і він його з тріском провалив. Тепер його контракт з УАФ добігає кінця, а голова федерації Андрій Шевченко вже публічно констатував: завдання не виконано. Тож гра з Албанією цілком може стати для Реброва прощальним поклоном. Сумний фінал для колись великого гравця.
Втім, ми не самотні у своєму горі. Наші суперники, албанці, – такі ж «щасливчики». Вони теж програли свій вирішальний матч плей-оф полякам, ведучи в рахунку. Їхні вболівальники називають це трагедією, а їхній тренер, бразилець Сільвіньйо, філософськи заявляє, що за крісло не тримається, бо його контракт теж скоро закінчується. Ну хіба не ідеальний спаринг-партнер для матчу розбитих сердець?
Чого чекати від цієї гри? Мабуть, нічого. Обидва тренери, ймовірно, випустять на поле резервістів, щоб дати пограти тим, хто зазвичай гріє лаву запасних. Це шанс для молодих довести, що вони кращі за «основу», яка щойно зганьбилася. Але чи буде в них мотивація у матчі, який по суті є лише формальністю? Це питання честі. Або її відсутності.
Тож, 31 березня о 21:45 ми побачимо футбол, який нікому не потрібен. Гра двох команд у важкому психологічному стані, де нічия, здається, влаштує абсолютно всіх. Можливо, це просто нагода для гравців мовчки вийти на поле, відбігати 90 хвилин і роз'їхатися по домівках, щоб нарешті забути цей жах. А може, хтось таки знайде в собі сили гримнути дверима. Хоча в це віриться слабко.