"Якби я хотів вдарити, він би корчився". Футболіст Другої ліги провів майстер-клас із самоконтролю для 19-річного болбоя
Захисник "Вільхівців" Дмитро Нємчанінов в іронічній манері розставив усі крапки над "і" у скандалі з болбоєм, пояснивши, що таке справжній удар, а що – лише дружня розмова. І про ультрас з барабанними паличками теж не забув.
Український футбол – це не лише про голи та очки. Це театр, де драма може спалахнути через звичайний аут. Поки інтернет гудів заголовками про "жорстокий удар головою" від захисника "Вільхівців" Дмитра Нємчанінова, сам герой історії вийшов на сцену з монологом, гідним пера класика. І, знаєте, його версія подій звучить набагато цікавіше.
Отже, що ж сталося на думку самого футболіста? Ніякого удару. Лише дружня, хоч і близька, розмова. "Якби я хотів ударити, я б ударив, і людина б упала чи корчилася", – з філософським спокоєм пояснює Дмитро. Це, панове, не погроза, а демонстрація дивовижного самоконтролю. Замість того, щоб відправити "хлопця-болбоя" (якому, до речі, 19 років, а не 12) у вимушену горизонтальну позицію, досвідчений гравець просто нахилився і пообіцяв: "Після гри поговоримо". А те, що болбой після цього стояв з усмішкою, лише підтверджує – виховний момент пройшов успішно.
Звісно, просто так до повнолітніх болбоїв не нахиляються. Нємчанінов натякає, що його спровокували, але джентльменськи відмовляється цитувати перли юного співрозмовника. Мовляв, не хочу. А ми й не наполягаємо, лише дивуємося, що ж такого треба сказати футболісту, який тримає в голові три жовті картки, щоб він вирішив ризикнути дискваліфікацією заради короткого тет-а-тету.
Але на цьому вистава не закінчилася! Поки гравці "Ниви" та "Вільхівців" з'ясовували стосунки, на поле вирвався третій акт драми – ультрас. І не з порожніми руками. "Один із них летів із палицею від барабана і хотів когось ударити", – розповідає Нємчанінов. Це вже не футбол, а середньовічна баталія.
І тут на авансцену вийшов молодий гравець "Вільхівців" Даня Вапняр, який, за словами Нємчанінова, діяв на випередження. Побачивши людину з палицею, він не став чекати, чим усе закінчиться, і "вдарив першим". "Я вважаю це самозахистом", – резюмує Дмитро. І з ним важко сперечатися. Коли на тебе біжить невідомий з холодною зброєю (а барабанна палиця в умілих руках – це вона), логіка проста. Ось такий він, суворий і непередбачуваний світ Другої ліги, де кожен матч – це потенційний блокбастер.