Шведський стіл від Поттера: як збірна України нагодувала суперника голами і залишила нас голодними
Збірна України знову не їде на Чемпіонат світу. Розбираємось, чому розгромна поразка від шведів була не просто невдачею, а закономірним фіналом тренерської безпорадності та провалу лідерів.
20 років. Ціле покоління українців виросло, так і не побачивши свою збірну на Чемпіонаті світу. І, схоже, доведеться чекати ще. Наш квиток на мундіаль згорів у холодному шведському вогні, а рахунок 0:3 на табло виглядав як вирок. Вирок, який нам винесли хлопці, що у двох матчах не змогли розпечатати ворота могутнього Косово. Абсурд? Ні, панове, це збірна України Сергія Реброва.
Здається, поки Грем Поттер ночами креслив схеми, як за допомогою футболу з минулого десятиліття розбити нашу команду, Сергій Станіславович просто сподівався на диво. Шведи, відкинувши всі ці ваші модні "тікі-таки", грали в простий, як двері, футбол: довга передача, забігання, навіс. І знаєте що? Цього вистачило з головою. Вистачило, щоб наш захист виглядав як решето, а голкіпер суперника записав на свій рахунок асист. Геніально і принизливо водночас.
Звісно, можна довго нарікати на травми Довбика, дискваліфікацію Малиновського та дірки у складі. Кадрова лава у нас, будемо відверті, не така вже й довга. Але коли ти бачиш, як гравець національної збірної не може віддати точний пас на три метри або дозволяє супернику пробігти повз себе, ніби повз тренувальний манекен... виникають питання. Навіть шведи, втративши по ходу гри свого ключового захисника, знайшли, ким його замінити. А у нас? А у нас лідери, на яких ми молилися, просто розчинилися на полі.
Найбільше болю завдає провал тих, від кого чекали дива. Ілля Забарний, наша надія і опора в обороні, раптом перетворився на головного "асистента" шведських голів. Судаков, Зубков, Ванат – де були ці хлопці, коли команді потрібен був характер? Їхні прізвища були в протоколі, але на полі ми бачили лише тіні. І на цьому тлі навіть проблиски таланту Циганкова та юного Пономаренка виглядали як прощальний салют на похороні наших надій.
І не треба казати, що це сенсація. Це – закономірність. Це результат розгрому від Румунії, невиразної Ліги націй і сліпої віри в те, що клас гравців сам по собі витягне будь-який матч. Не витягнув. Як казали класики, краще жахливий кінець, ніж жах без кінця. Можливо, цей холодний душ у Швеції – саме те, що потрібно нашому футболу, щоб нарешті прокинутись. Але прокидатись, здається, доведеться вже з новим керманичем.