Легіонер, що став українцем: Лассіна Траоре про гімн, війну та родину, яку бачить лише в єврокубках
Форвард «Шахтаря» Лассіна Траоре у відвертому інтерв'ю розповів, чому вважає себе українцем, як переживає розлуку з родиною та чому багатогодинні черги на кордоні стали для нього буденністю.
«Знаєте, я відчуваю себе українцем». Ці слова належать не вихованцю львівських «Карпат» чи київського «Динамо». Їх сказав Лассіна Траоре – форвард «Шахтаря» з Буркіна-Фасо. Поки одні шукають способи виїхати, він залишається, співає гімн перед матчами і називає Україну своїм другим домом. І його історія – це щось більше, ніж просто розповідь футболіста. Це драма про вибір, вірність і життя в автобусі.
Єврокубки для «Шахтаря» – це не про гламурні чартери та відпочинок у готелі за годину до матчу. Це про чотири, п'ять, а то й шість годин очікування на кордоні. «Ми звикли», – з легкою втомою каже Траоре. Поки суперники спокійно готувалися до гри, «гірники» вбивали час в автобусі за фільмами та іграми. І так – майже 12 років. Клуб без дому, без рідних трибун, де кожен матч – виїзний. Європейські опоненти, мабуть, навіть не здогадуються про цей логістичний квест. Для них це просто ще одна гра. Для «Шахтаря» – черговий акт стійкості.
Але справа не лише в незручностях. Траоре чітко розуміє: «Шахтар» – останній бастіон України в Європі. «Ми приносимо Україні багато очок у коефіцієнт УЄФА», – говорить він, ніби звітує про виконане бойове завдання. Кожен вихід на поле – це меседж світу: Україна бореться, Україна жива. І коли це говорить хлопець з Африки, який залишився в країні під час повномасштабної війни, це звучить особливо потужно.
За цю місію доводиться платити особисту ціну. Сім'я Лассіни – дружина та маленька дитина – живе в Парижі. І знаєте, коли він їх бачить? Під час єврокубкових виїздів. Варшава, Краків, Гамбург – для нього це не просто міста матчів, а рідкісна можливість обійняти найрідніших. «Це також мотивація перемагати», – зізнається форвард. Пройдеш далі – отримаєш ще одну зустріч з родиною. Футбол з присмаком справжньої людської драми.
І ось ми підходимо до головного. «Я чую гімн вже п'ять років. Я його полюбив, почав вивчати значення слів», – розповідає Траоре. Він не просто відпрацьовує контракт. Він вчить українські футбольні терміни, гуляє вулицями Києва, їсть українську їжу і щиро вболіває за збірну. Настільки, що готовий поїхати на чемпіонат світу, якщо команда туди проб'ється, щоб підтримати хлопців. Це вже не просто лояльність до клубу. Це щось глибше.
Що далі? В кінці сезону у Траоре закінчується контракт. Логіка підказує: час повертатися до спокійного життя у Франції чи Бельгії, бути поруч з родиною. Але серце каже інше. «Було б важко залишити цю групу людей, яка для мене зараз як сім'я», – ділиться він. І в цьому вся суть. «Шахтар» для нього – не просто роботодавець. Це родина, з якою він пройшов найважчі часи. І яке б рішення він не прийняв, його історія вже стала частиною українського футболу.