Сам воїн у полі. Як Ігор Турченко бився за збірну, яку вбиває власне керівництво
Черговий провал чоловічої збірної з гандболу. Розбираємось, чому героїзму одного гравця замало, коли федерація та тренерський штаб живуть у паралельній реальності, а решта команди просто не приїжджає на матчі.
Уявіть собі картину: один воїн виходить на поле бою, поки його армія відмовилася воювати. Він б'ється за себе і за тих хлопців, забиває 19 голів у двох матчах, але врешті-решт програє. Це не сценарій голлівудського блокбастера. Це сумна реальність чоловічої збірної України з гандболу та її лідера Ігоря Турченка, чий героїзм розбився об стіну некомпетентності та байдужості.
Чому ж Турченко був настільки самотнім? А тому, що після ганебного січневого Євро, де Україна оновила всі антирекорди з розгромних поразок, майже вся основна обойма збірної просто не приїхала на вирішальні матчі зі Словаччиною. Хтось через травми, а хтось, схоже, просто не захотів брати участь у цьому фарсі. І їх можна зрозуміти. Адже тренер Вадим Бражник, архітектор тих історичних провалів, не знайшов у собі сили піти у відставку, міцно тримаючись за своє крісло за підтримки Федерації гандболу України (ФГУ).
А в самій ФГУ, схоже, панувала своя, альтернативна реальність. Поки гравці відмовлялися їхати, а фанати хапалися за голову, представник федерації Євген Петрушевський на повному серйозі називав жереб «дуже приємними умовами». Мовляв, пройдемо Словаччину, а там нас чекає «не зовсім топ-команда – Південна Македонія». Доктор філософії не лише сплутав Північну Македонію з неіснуючою Південною, а й продемонстрував рівень аналітики, який ідеально пояснює стан справ у нашому гандболі.
Самі матчі стали ідеальною ілюстрацією цього хаосу. На першу гру, номінально «домашню» в Німеччині, вийшла команда із сімома (!) дебютантами, імена яких доводилося звіряти з протоколом. Дивно, що програли лише в три м'ячі (24:27), та й то завдяки розслабленості словаків наприкінці.
Але справжня драма розігралася у матчі-відповіді. Наші хлопці несподівано «полетіли», вели в рахунку 19:13, і камбек здавався абсолютно реальним. І тут сталося незрозуміле: тренер Бражник взяв тайм-аут. Навіщо? Щоб зламати гру, яка йшла ідеально? Саме це й сталося. Магія зникла, темп було втрачено, і хоча матч ми виграли (32:32), путівку в наступний раунд отримала Словаччина.
У підсумку словаки зіграють з Північною Македонією, за яку от-от дебютує наша колишня зірка Дмитро Горіга, від послуг якого колись відмовилась та сама ФГУ. А ми залишаємось біля розбитого корита, не бачивши чемпіонату світу з 2007 року. Ігор Турченко зробив усе, що міг, і навіть більше. Але один герой не може перемогти систему, яка планомірно знищує саму себе.