Небо закрите, мрія чекає: Ірак просить ФІФА згадати про здоровий глузд
Головний тренер збірної Іраку благає перенести вирішальний матч відбору на ЧС-2026. Команда просто не може вилетіти з країни через війну, а на кону – історичний шанс, якого чекали 40 років.
Уявіть, ви чекали на щось 40 років. Ціле життя. І ось, коли до мрії залишається один крок, виявляється, що ви просто не можете вийти з дому. Приблизно в такій абсурдній ситуації опинилася збірна Іраку з футболу, чий історичний шанс потрапити на Чемпіонат світу вперше з 1986 року впирається у закритий повітряний простір та відлуння війни на Близькому Сході.
Головний тренер команди, Грем Арнольд, б'є на сполох. Наприкінці березня, 31-го числа, його хлопці мають зіграти в мексиканському Монтерреї найважливіший матч у житті проти Болівії або Суринаму. Проблема? Аеропорт в Іраку закритий з 28 лютого після того, як регіон перетворився на театр бойових дій з обміном ударами між США, Ізраїлем та Іраном. Здається, у ФІФА забули внести ракетні атаки у список поважних причин для неявки на гру.
Арнольд, який, за його словами, взявся за цю роботу саме через шалену пристрасть іракців до футболу, розводить руками. Він не може зібрати найсильніший склад, адже більшість гравців виступає у внутрішньому чемпіонаті. 'Це не буде наша найкраща команда, а нам потрібні наші найсильніші гравці для найбільшого матчу країни за останні 40 років', – майже благає тренер. І справді, виходити на бій за мрію цілого покоління без своїх головних бійців – це не спорт, а якесь знущання.
Тому іракці пропонують ФІФА зухвалий, але логічний план. 'Нехай Болівія та Суринам зіграють між собою зараз, як і планувалося', – каже Арнольд. 'А фінал давайте проведемо за тиждень до старту самого Чемпіонату світу, вже у США. Переможець їде на турнір, переможений – додому'. Просто, елегантно і, головне, справедливо. План, народжений у відчаї, коли бюрократичні правила стикаються з жорстокою реальністю.
Тепер м'яч на полі чиновників ФІФА. Президент іракської федерації Аднан Дірджал, за словами тренера, 'працює цілодобово', намагаючись достукатися до кабінетів у Цюриху. Чи почують вони голос розуму та співчуття? Чи мрія цілої нації, яка так відчайдушно хоче хоча б 90 хвилин футбольного свята, розіб'ється об стіну байдужості та геополітики?