Нуль медалей, море виправдань: холодний душ для України на Олімпіаді-2026

Що ж, друзі, свято великого спорту закінчилося. Пора знімати рожеві окуляри, вимикати режим «вони все одно молодці» і дивитися правді у вічі. А правда така: з 25-ї зимової Олімпіади в Мілані Україна привезла додому... рівно нічого. Нуль медалей. Втретє в історії. Це не прикра випадковість, це діагноз.

Звісно, можна довго розповідати про війну. Але давайте чесно: система почала гнити задовго до 2022 року. Роками нам згодовували байку про «незимову країну». Серйозно? Розкажіть це Нідерландам, які на своїх ковзанах вигребли 20 медалей, чи Австралії, яка раптом стала сніговою державою. Справа не в снігу, а в головах і в системі, якої за 34 роки незалежності так і не з'явилося.

Найбільшим розчаруванням, як це часто буває, стали ті, на кого найбільше сподівалися. Наші лижні акробати, здається, вирішили, що Олімпіада — це конкурс на найефектніше падіння. 24 стрибки — 4 приземлення. Назви трюків грізні — «ураган», «смерч», — а результат жалюгідний. Можливо, час перестати ганятися за космічною складністю, яку не можеш виконати, і зосередитись на тому, щоб просто встояти на ногах?

Біатлон? За звичкою вважається нашим козирем, але карти в колоді давно краплені. Легенди пішли, а молода зміна виявилася не готовою до великих битв. Так, є проблиски надії — 21-річна Олександра Меркушина та 22-річний Віталій Мандзин, які билися як леви. Але за їхніми спинами — прірва. І сумна традиція «вічних» спортсменів, яким давно час сказати собі «досить» і не мучити ані себе, ані вболівальників.

Але не все так погано в нашому королівстві. Поки одні старанно падали, інші творили маленькі дива. Фігурист Кирило Марсак видав найкращий результат за 20 років. Наші санкарі вперше в історії пробилися у топ-20 і зібрали повну команду. Шорт-трекісти били національні рекорди. Це ті самі «самородки», які виросли не завдяки, а всупереч системі. Їхні успіхи — це особистий подвиг, а не результат роботи федерацій.

Та головним героєм цієї Олімпіади для України став не той, хто фінішував першим, а той, хто взагалі відмовився стартувати. Владислав Гераскевич. Його мовчазний протест із шоломом на честь загиблих атлетів коштував йому можливої медалі, але вивернув навиворіт усю прогнилу систему олімпійського «миру та дружби». Він нагадав, що є речі, важливіші за «голи, очки, секунди». І поки російські ботоферми та наші диванні заздрісники намагаються втоптати його вчинок у бруд, світ побачив справжнє обличчя українського спорту — незламне і принципове.

Олімпіада закінчилась. Попереду — розбір польотів, пошук винних і, сподіваємось, хоч якісь висновки. Бо якщо ні, то через чотири роки ми знову будемо здивовано кліпати очима і розповідати один одному, що ми просто «незимова країна».