«Я трішки випадаю з четвірки»: шокуюча відвертість українського біатлоніста перед олімпійською естафетою
Богдан Борковський отримав місце в олімпійській естафеті і видав, мабуть, найщиріше інтерв'ю сезону. Про майже релігійну віру в Підручного, боротьбу з самим собою та чесну, майже шокуючу оцінку власних сил.
Отримати місце в естафетній команді на Олімпійських іграх — мрія. Але для Богдана Борковського ця новина стала не лише приводом для радості, а й миттєвим вантажем відповідальності. Поки одні спортсмени перед стартом роздають пафосні коментарі про готовність «порвати всіх», молодий українець видав, мабуть, найщиріше і найлюдяніше інтерв'ю всього сезону.
Вся його віра, здається, сконцентрована на одній людині. Ні, не на собі. На Дмитрі Підручному. «Я вірю в нашу команду, я вірю в Дмитра Підручного. Це 100% так буде, він буде в лідерах», — каже Богдан. Це звучить майже як молитва. У той час, як у власних силах він, м'яко кажучи, не такий впевнений, у капітані команди він не сумнівається ані на секунду. І це створює неймовірну драму: тепер йому треба не підвести не просто команду, а свого кумира.
Але головна боротьба для Борковського розгорнеться не з норвежцями чи французами. Головний його суперник — це він сам. «Треба справлятися в голові. Коли я буду відчувати впевненість, то буде набагато легше», — зізнається спортсмен. Це битва, знайома кожному, хто хоч раз у житті сумнівався в собі. Тільки тут ціна помилки — олімпійська медаль.
І тут лунає фраза, від якої можна було б впасти зі стільця. На тлі загальної бравади, яка панує у великому спорті, Борковський спокійно каже: «Все ж таки у нас не прям дуже класна четвірка. Я з неї трішечки випадаю». Стоп, що? Спортсмен публічно визнає, що він — найслабша ланка? Це нечувана відвертість, яка або свідчить про неймовірний тиск, або про дивовижну самоіронію та адекватність. У будь-якому разі, це змушує співпереживати йому ще більше.
Та не варто думати, що Богдан вже здався. Він обожнює естафети, де «запасний патрон може допомогти», і з теплотою згадує успішний заїзд у топ-7. Він сподівається на вдачу та, можливо, на погану погоду, яка зрівняє шанси. І знаєте що? Після такої щирості хочеться, щоб удача справді була на його боці. Бо іноді вболіваєш не за результат, а за людину.