Справедливість на канікулах: Гераскевич програв суд, але не війну за пам'ять
Спортивний арбітражний суд (CAS) став на бік МОК у справі українського скелетоніста. Але Владислав Гераскевич називає рішення «ганебним» і готується до нового раунду боротьби. Історія про вкрадену мрію, шолом пам'яті та битву одного воїна проти системи.
Кілька годин тому спортивна Феміда, в особі арбітражного суду в Лозанні (CAS), зробила свій вибір. І вибір цей, м'яко кажучи, дивний. Позов українського скелетоніста Владислава Гераскевича проти Міжнародного олімпійського комітету та Міжнародної федерації бобслею та скелетону (IBSF) відхилено. Чиновники з полегшенням видихнули: їхнє рішення про дискваліфікацію українця визнали «законним». Сам же Владислав, не добираючи слів, назвав цей вердикт «ганебним» і дав зрозуміти, що це лише початок.
А історія ж яка драматична! Гераскевич їхав на змагання, перебуваючи, за його ж словами, у найкращій формі в кар'єрі. Тренувальні заїзди це підтверджували — на одному з них він сенсаційно показав найкращий час. Здавалося, ось він, момент тріумфу, до якого йшов усе життя. Але шлях до медалі обірвався не на льодовому треку, а в тиші кабінетів. Причина? Шолом. Той самий, з портретами українських спортсменів, яких вбила Росія.
Цей шолом — окрема історія, сповнена болю та гідності. Його розписувала київська художниця Ірина Проць, і робила це не в затишній майстерні, а під обстрілами, без світла та в холоді. Це не просто екіпірування, це — меморіал. На ньому зображені ті, хто вже ніколи не вийде на старт. Серед них — Дмитро Шарпар, фігурист, з яким Владислав разом виступав на юнацьких Олімпійських іграх 2016 року. Колись вони були однією командою, а тепер один змушений боротися за пам'ять про іншого.
Слухання в CAS, за словами Гераскевича, нагадували гру в одні ворота. «Я не почув нічого, на що не міг би відповісти. Водночас на наші аргументи не було відповідей», — каже спортсмен. Звучить знайомо, чи не так? Коли у великих організацій закінчуються аргументи, вони просто вмикають режим «рішення ухвалено». І байдуже, що воно виглядає як спроба змусити замовкнути того, хто нагадує про незручну правду.
Але Владислав не з тих, хто опускає руки. Попри безсонні ночі та юридичний тиск, він уже думає про наступний крок. Він знає, що за ним — підтримка цілого світу, який, на відміну від деяких спортивних суддів, чудово розуміє, де добро, а де зло. Тож ця битва ще далеко не закінчена.