Сльози співчуття і залізні правила: CAS цинічно пояснив, чому пам'ять про загиблих українців – це "не на часі"

Спортивний арбітражний суд (CAS) у Лозанні нарешті спромігся пояснити своє, м'яко кажучи, дивне рішення у справі українського скелетоніста Владислава Гераскевича. Якщо коротко: вони нам дуже співчувають, але правила є правила. Особливо, коли ці правила дозволяють закривати очі на війну, щоб не псувати свято спорту.

Історія проста, як удар молотом по голові. Наш Влад хотів виступити на Олімпіаді-2026 у шоломі із зображеннями українських спортсменів, яких вбила росія. Простий, людяний жест пам'яті. Але для Міжнародного олімпійського комітету (МОК) та Міжнародної федерації бобслею та скелетону (IBSF) це виявилося жахливим злочином проти «Олімпійської хартії». Вони побачили в цьому не шану, а політику, і пригрозили дискваліфікацією.

І ось, CAS, вислухавши сторони, видав вердикт, гідний пера Кафки. Суддя, яка розглядала справу, заявила, що «повністю співчуває» Гераскевичу та його спробі привернути увагу до горя українського народу. Але, виявляється, свобода слова на Олімпіаді — це щось на кшталт шведського столу: вона є, але виносити їжу з ресторану не можна. Тобто, говорити можна, але не на «спортивному майданчику», щоб, не дай Боже, не відволікати глядачів від прекрасних спортивних виступів.

Логіка залізна: поки одні спортсмени змагаються, інші лежать у землі, але згадувати про них під час змагань — це порушення балансу. Адже атлети «заслуговують на безроздільну увагу до своїх спортивних виступів». CAS визнав ці обмеження «розумними та пропорційними». Мовляв, хочеш щось сказати — йди у мікст-зону чи пиши в соцмережах. А на трасі, будь ласка, зберігай стерильність моменту. Апеляцію відхилено. Крапка.

Як вишенька на торті цинізму — суддя зазначила, що позбавляти Влада акредитації за це було «несправедливо». Яка великодушність! Тобто, вшановувати пам'ять загиблих тобі не можна, але так і бути, можеш залишитись і подивитись, як інші змагаються. Олімпійські ідеали у всій красі.