«Не розчарували?»: Тренер збірної в захваті від сталевих нервів юних біатлоністок на Олімпіаді

«Як мінімум, не розчарували», – з ледь помітною посмішкою каже старший тренер жіночої збірної Микола Зоц про восьме місце в змішаній естафеті на Олімпіаді-2026. Не розчарували? Пане Миколо, це звучить надто скромно! Бо те, що показали на трасі вчорашня юніорка Олена Городна та все ще юніорка Олександра Меркушина, було схоже на маленький спортивний подвиг. Поки хтось чекав на тремтіння в колінах, дівчата просто вийшли і зробили свою роботу. Гідно, холоднокровно і змусивши говорити про себе.

І саме про це говорить тренер. Забудьте про сухі цифри у фінішному протоколі. Головна перемога відбулася в головах. «Те, що вони впоралися перш за все психологічно, з таким тиском, – це багато про що каже», – наголошує Зоц. Олімпіада – це не просто черговий етап Кубка світу. Це плавильний котел, де тиск трибун та вага відповідальності можуть зламати навіть досвідчених атлетів. А наші дівчата, для яких це лише «перші дні» у великому спорті, витримали.

Зоц, здається, знайшов свій філософський камінь успіху в біатлоні. «Це особливо не натренуєш: воно або є, або немає від природи», – ділиться він секретом. І, схоже, у Городної та Меркушиної «воно» є. Та сама спортивна нахабність і внутрішній стрижень, які дозволяють не помічати статусу змагань і просто робити свою справу. «У них з головою все гаразд, вони знають, чого хочуть у цьому житті», – резюмує тренер. Звучить як вирок для майбутніх суперниць.

Тож так, сьогодні це восьме місце. Але це восьме місце з величезним знаком «плюс» і жирним шрифтом «ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ». Коли тренер настільки задоволений не стільки результатом, скільки характером своїх підопічних, це означає одне: ми спостерігаємо за народженням нового покоління. Покоління, яке не боїться ні тиску, ні гучних імен. І це, погодьтеся, набагато цінніше за будь-яку миттєву перемогу.