Мозок Динамо, розбите серце і відірваний тромб. Трагічна історія Валентина Белькевича
Він був останнім справжнім генієм «Динамо», диригентом легендарної команди Лобановського. Але за блиском футбольного таланту ховалася тиха драма, що призвела до трагічної та раптової смерті у 41 рік. Історія про злети, падіння і фатальну самотність.
Генії рідко бувають щасливими. Їхній дар — це водночас і благословення, і прокляття, що випалює зсередини. Сьогодні Валентину Белькевичу, останньому справжньому плеймейкеру київського «Динамо», могло б виповнитися 53. Але його історія обірвалася раптово і трагічно, залишивши по собі спогади про футбольну магію та гіркий присмак недомовленості.
Він не був один. Поруч завжди був Олександр Хацкевич — його повна протилежність і найближчий друг. Тихий, вдумливий інтелігент Валік і веселун та балагур Хац. Вони були як два полюси одного магніту, і їхня дружба, за словами мами Олександра, заслуговувала на окремий фільм. Фільм, який так і не зняли. Залишились лише старі фото та спогади про те, як вони разом підкорювали футбольні вершини.
Шлях до Києва для Белькевича пролягав через пекло. Річна дискваліфікація за допінг, якого він, по суті, не приймав — лікар просто колов застарілий препарат для коліна. Але кого це хвилювало? Преса вигадала фейкове інтерв'ю, а трибуни скандували «Наркоман!». Іронія долі: саме в цей момент на горизонті з'явилося «Динамо», яке витягло його з цього болота. А Хацкевичу довелося тікати від «братків» московського «Спартака», які намагалися «переконати» його переїхати до Москви. Так, 90-ті були часом, коли трансфери вирішувалися не лише грошима.
А потім у Київ повернувся Валерій Лобановський. І для Белькевича почалася нова епоха. Метр одразу побачив у ньому мозок команди, але вимагав більшого. Легендарною стала історія про премію: за підсумками сезону всі отримали по 20-30 тисяч доларів, а Валіку вручили... 300. «Напевно, помилилися», — здивувався гравець. «Так-так, помилилися! Тобі й цього забагато дали», — відрізав Лобановський. Наступного сезону «білоруський Шопен» вже не лише роздавав геніальні паси, а й стелився у підкатах. Метод батога і пряника в дії.
Він був диригентом тієї великої команди кінця 90-х. Зв'язка з Шевченком та Ребровим наводила жах на всю Європу. Але в його грі завжди була нотка трагічної незавершеності. Той самий півфінал з «Баварією»: прикрий гол після його рідкісного підкату, нереалізований вихід віч-на-віч... Він не мав інстинкту вбивці. Коли «Ліверпуль» пропонував за нього 8 мільйонів фунтів, він залишився. Залишився, щоб бути лідером і живою легендою оновленого «Динамо» нульових.
За межами поля він був загадкою. Тихий, скромний, ненавидів журналістів після історії з допінгом. Зате за більярдним столом він був справжнім монстром, обігруючи всіх підряд. Його авторитет був незаперечним. «Узбек, я тебе прошу, не смикайся. Стань у воротарському, я тобі в голову влучу», — казав він Максиму Шацьких. І влучав. А коли молодий і нахабний Алієв намагався вчити ветерана подавати м'яч, Белькевич лише мовчки посміхнувся. Він був вищим за це.
Кінець був страшним і несправедливим. Після завершення кар'єри він так і не знайшов себе. Розлучення, розлука з донькою, невдалий досвід в Азербайджані... Здавалося, призначення тренером молодіжки «Динамо» стане порятунком. Але за чотири роки клуб мовчки не продовжив контракт. Це його зламало. «Він спалив себе зсередини», — казали друзі. 1 серпня 2014 року серце 41-річного генія зупинилося. Відірвався тромб. Миттєва смерть.
Далі був лише сумний епілог: вульгарні суди за спадщину між дружинами, до яких не хочеться торкатися. І пам'ятник на Байковому кладовищі, де він застиг у камені — точна копія Лобановського. Мабуть, це справедливо. Адже він був його найкращим учнем і провідником ідей на полі. Мозок команди, чиє серце не витримало життя після футболу.