За крок до трагедії: футболіст збірної заснув за кермом, тікаючи від військової бюрократії

Четверта ранку. Темна траса, до рятівного Києва залишається якихось 200 кілометрів. За спиною – понад тисячу кілометрів дороги, матч, цілий день біганини по кабінетах. Очі злипаються, свідомість вимикається. І ось вона, та сама мить, коли автомобіль перестає слухатись і його м'яко, але невблаганно тягне на узбіччя. На щастя, цього разу все обійшлося. Футболіст збірної України Владислав Велетень прокинувся, вирулив і зрозумів: ще трохи – і новини були б зовсім іншими.

А причина цього марафону на виживання – до болю знайома багатьом українцям річ. Військова бюрократія у всій своїй «красі». Одразу після гри за «Полісся» Велетеню довелося сісти в авто і промчати 700 кілометрів до Краматорська. Навіщо? Щоб оформити документи на звільнення зі служби. Той самий легендарний «обхідний лист», який, здається, висмоктує з людини більше сил, ніж будь-який бій. Цілий день на ногах, розмови з командирами, папірці... А ввечері – знову 700 км назад, бо зранку вже тренування.

«Я просто заснув», – чесно зізнається Владислав. Прокинувшись від того, що машину повело, він спрацював на автоматі. Доїхав до найближчої заправки, поспав пару годин і рушив далі. Без драми, без паніки. Просто буденність людини, яка звикла до екстремальних умов. Здається, після служби в армії під час повномасштабної війни сон за кермом – це просто ще одна перешкода, яку треба подолати.

Найцікавіше в цій історії – рефлексія гравця. Коли його запитали, чи не злякався він, що все могло скінчитися, Велетень відповів у дусі справжнього спортсмена. Виявляється, думки про крихкість життя на війні вже стали звичними. А от що справді лякає – це можливість поставити на паузу кар'єру. «Спорт, на жаль, не прощає пауз, – каже він. – Якщо рахунок йде на роки, то про футбол можна забути». І в цих словах – уся драма професійного атлета в сучасній Україні: ризикувати життям на дорозі після біганини з документами – це одне, а от пропустити тренування – зовсім інше.