Гвардіола втомився від тікі-таки? Як революція в «Ман Сіті» перетворила невдах на зірок

Здається, у футбольному раю стався збій. «Манчестер Сіті», команда, що молилася на володіння м'ячем, раптом вирішила, що віддавати круглого супернику — це весело. Уявіть собі: «містяни» весь другий тайм відбиваються від «Арсеналу», програють контроль «Борнмуту»... Звучить як початок кризи, правда? Аж ніяк. Пеп Гвардіola, схоже, просто втомився від власної геніальності і влаштував свято непослуху. Прощавай, стерильний контроль, привіт, шалені контратаки! І в цьому новому, трохи божевільному світі деякі гравці почуваються як риба у воді.

Найбільше від цієї революції виграли ті, на кому експерти давно поставили хрест. Пам'ятаєте, як усі дивувалися трансферу Джіджі Доннарумми? Воротар, який ногами грає, м'яко кажучи, не як Едерсон, у команді Гвардіоли? Абсурд! Але тепер, коли «Сіті» не боїться захищатись, від Джіджі вимагають простого — рятувати ворота. І він, чорт забирай, робить це блискуче. Або взяти Абдукодіра Хусанова. Захисник, який вміє відбирати, але не вміє починати атаки — вирок у старому «Сіті». А в новому — він основа. Бо тепер не треба бути плеймейкером, треба бути стіною. Від лави запасних до основи за одне літо. Магія!

А є й ті, кому просто дозволили бути собою. Ніко Гонсалес прийшов як «новий Родрі» і з тріском провалився, бо не тягнув роль диригента. Тепер йому сказали: «Хлопче, просто руйнуй». І він став одним з найкращих опорників. Савіньо, технічний, але не надто різкий бразилець, губився у натовпі захисників. А тепер команда спеціально створює для нього простір, ізолює проти опонентів. І він розриває фланг, змушуючи суперників забувати навіть про Голанда. Це вже не адаптація гравця до системи, а системи до гравця.

І, звісно, хижаки, яких нарешті випустили з клітки. Жеремі Доку, найшвидший гравець команди, раніше тупцював на місці, намагаючись обіграти трьох. Тепер перед ним — вільний простір, куди можна вриватися. Результат? Асисти посипалися вдвічі частіше. Омар Мармуш, гроза контратак Бундесліги, в Англії просто не мав куди бігти. Тепер має. А над усіма ними — Його Величність Ерлінг Голанд.

Норвезький кіборг і раніше забивав, бив рекорди. Але часто він був статичною фігурою, що чекає на м'яч у штрафному. Нудно! Тепер же Голанд отримав те, що любить найбільше — можливість бігти. Бігти за спини захисникам, як він це робив у «Боруссії». І коли цей гігант набирає швидкість, захисникам стає по-справжньому страшно. Він забиває майже в кожному матчі, і це вже не просто голи. Це гучна, нахабна заявка на «Золотий м'яч». Найкращий гравець команди став, можливо, найкращим у світі. Просто тому, що йому дозволили бігати.

Тож що це? Криза середнього віку у Гвардіоли чи черговий геніальний хід, який залишив конкурентів у дурнях? Поки аналітики сперечаються, «Ман Сіті» став більш гнучким, непередбачуваним і, можливо, ще більш небезпечним. Вони довели, що вигравати можна не тільки красиво, а й весело. І, схоже, гравцям це страшенно подобається.